Детективи в Артеку або команда скарбошукачів
- Автор: Бачинский Андрей
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Детективи в Артеку або команда скарбошукачів». Краткое содержание книги:
Хто переможе в одвічному двобої зла і добра – підступність і ненависть, чи щирість і дружба?..
За дві хвилини той, усе ще непритомний, лежав під стіною обплутаний, як немовля перед виписуванням із пологового будинку.
Але тішитися хлопцям було зарано.
Розсудливий Антон пропонував дочекатися дядька Лева, запальний Сергій наполягав на тому, що вони втрьох самостійно зможуть здолати бандита, Сашко, який уже побував у лапах обох, тільки ніяково знизував плечима, не знаючи, на чий бік пристати. Сергій намагався підбадьорити його й схиляв на свій бік:
– Ну, чого ти ще сумніваєшся? Дивися, як ми швидко цього заломили, і з другим так само впораємося.
– Ти б його бачив, – заперечив Сашко. – Він та-акий здоровенний і такий злий.
– Якщо він злий, тоді тим більше не можна зволікати. А може, він взагалі наркоман і в нього ломка ось-ось почнеться.
– І що це означає? – не зрозумів Сашко.
– Це означає, що нема часу теревенити. Треба йти й визволяти Олену. Ви як хочете, а я йду за нею.
– Чекай, не гарячкуй, – стримав Антон Сергія. – Ніхто ж не заперечує, що її треба рятувати. Але треба хоч якийсь план мати.
– Та який, до біса, план? Налітаємо, бац-бац – товчемо гада по пиці, в’яжемо і капут.
Сергій побуцав повітря кулаками й ногами, пояснюючи, як саме він збирається робити «бац-бац по гадській пиці». Посміхнувшись, Антон кивнув і погодився:
– Добре, спробуємо. Підкрадемося ближче й подивимося. Може, на місці все й з’ясується.
Дорогою хлопці вирішили, що першим ітиме Сашко, оскільки бандит його вже знає і нічого не підозрюватиме. Якщо ж він запитає, де напарник, хлопець відповість, що той іде позаду. Потім Сашко має відволікти увагу злочинця, а Сергій з Антоном нападуть на нього.
План був ніби непоганий, але біда в тому, що бандит нічого про план не знав, і сплутав хлопцям усі карти. Тільки-но він зачув кроки та побачив Сашка, одразу схопив Оленку й знову приставив їй до горла лезо ножа.
– А де мій друзяка? – спитав він з недовірою.
– Суне позаду, рюкзак тягне. Він же важкий, – якомога впевненіше відповів Сашко, вказуючи рукою вглиб тунелю.
– Рюкзак тягне, кажеш?
Чоловік прискалив око, наче щось запідозрив, притулив вухо до стіни тунелю і прислухався. Потім поманив до себе Сашка, зробив різкий випад вперед, рвучко схопив хлопця й теж притиснув до себе. Тепер при бажанні він міг і Оленці, й Сашкові одним рухом заподіяти смерть.
Антон із Сергієм спостерігали з-за виступу у бетонній плиті. Годі було й мріяти про несподіваний напад.
– Що робитимемо? – прошепотів Антон Сергієві на вухо.
– Якщо за кілька секунд не з’явиться його напарник, він зробить їм «сікір башка».
– Отже, так. Мусимо розкрити карти. Я виходжу.
– Для чого?
– Спробую забити йому баки. Як тільки він відвернеться, нападай ззаду, а я долучуся. Як не здолаємо його, то хоч часу трохи мине. Мо’, дядько Лев нагодиться.
– Угу, якщо знайде вхід до тунелю і не побіжить спочатку міліцію викликати. До речі, зателефонуй до нього, щоб він хоч чув, що тут діється.
Антон почав набирати номер, але після першого ж гудка пікнуло і на екрані висвітилося, що мережа недоступна.
– От дідько, – не стримався Сергій, – не тягне під землею.
– Тш-ш-ш. Здається він нас почув. Усе, я виходжу, будь напоготові.
Коли Антон з’явився перед бандитом, той різко відступив і напружився. Промінь його ліхтаря заметушився у пошуках засідки. Врешті переконавшись, що Антон сам, запитав:
– Ти хто? Чого тут шаришся?
– Просто гуляю, а хіба не можна?
– Тут що тобі – Приморський бульвар? Чого ви всі лазите в тунелях? Чи вам гуляти більше ніде не дозволяють?
Антон вирішив імпровізувати.
– Чому ж, дозволяють. Але ми неформали – готи. А готам час від часу в підземелля спускатися треба. А ще ми носимо чорний одяг і чорні пов’язки, малюємо очі чорною тушшю. І на цвинтарі ночуємо деколи. Словом, різні готські ритуали виконуємо.
– Які ще, до біса, готи?! – розлютився бандит, здогадуючись, що його дурять. – Як ти обминув мого напарника?! Де він?! Де мій напарник?!
– Який ще напарник? – перепитав Антон, удаючи щирість. – Не бачив я жодного напарника. Гуляв собі, посвистував, от на вас натрапив.
– Ах ти, мерзотнику! – вигукнув розлючений бандит і, з силою жбурнувши до стіни Оленку й Сашка, метнувся до Антона.
Той ухилився від ножа, але потрапив під удар здоровезного чобота і впав, зігнувшись навпіл від болю. Непритомні Сашко з Оленкою теж лежали під стіною. Почувши удари й крики, Сергій стрімголов налетів на бандита. Заскочений зненацька, той не встиг зупинити хлопця і беркицьнувся на землю, коли Сергій тусонув його головою в живіт. Ліхтар упав на землю, вимкнувся й з гуркотом відкотився. Усе огорнула темрява. Сергій наосліп з розмаху лупив бандита, намагаючись нокаутувати. Але цього разу хрестоматійна битва Давида з велетнем Голіафом скінчилася не на користь першого. Голіаф швидко оговтався й одним ударом «заспокоїв» невгамовного. Непритомний хлопець упав поруч з Антоном.