Детективи в Артеку або команда скарбошукачів
- Автор: Бачинский Андрей
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Детективи в Артеку або команда скарбошукачів». Краткое содержание книги:
Хто переможе в одвічному двобої зла і добра – підступність і ненависть, чи щирість і дружба?..
Він схопив рюкзак, підняв, зважив у руці й промовив підозріло:
– А тут не все. Де решта товару?
– Ну-у-у, – затявся Сашко, – я ж казав, що рюкзак важкий. І теж подумав, що, оскільки в ньому прилади, то можу ненароком їх потовкти. Тому частину виклав, а частину притягнув. Зараз вивантажу і повернуся по решту.
– Ах ти... ти що – знущатися надумав?! – скипів бандит. – Я ж попереджав, що даю тобі на все про все двадцять хвилин.
– Облиш, – втрутився другий бандит, заспокоюючи напарника. – Мішок направду важкий. Я сам його заледве сюди затяг.
– То що нам тепер – до ранку тут з ними цяцькатися? Завтра товар уже в клієнта має бути, а нам ще вибиратися звідси.
– Ну то я залишуся з малою, а ти підеш із пацаном і підсобиш.
– А якщо на виході вже засідка ментівська чекає? Тут, у тунелі, можна таємними ходами втекти, а на поверхні зовсім не так.
– А ти пацана увесь час перед собою тримай і прикривайся ним. Як занюхаєш щось підозріле, – одразу ніж до горла й назад у тунель. Менти не наважаться заручником ризикувати. Давай, старий, давай. Сам кажеш – часу обмаль.
«Старий» невдоволено сплюнув, вихопив з піхов великий мисливський ніж і, пригрозивши ним Сашкові, наказав іти до виходу. Він ступав за хлопцем крок у крок, тримаючи ніж в одній руці, а в іншій – ліхтар, променем котрого нишпорив вгору-вниз, праворуч-ліворуч, ніби намагався знайти заховану в бетонних стінах пастку. Однак від різких рухів ліхтаря в очах постійно блимало, тож чоловік заспокоївся й далі світив лише під ноги. Тому в темряві і не помітив, коли наблизився до колодязя.
Як досвідчений дослідник шахт і печер, Сергій стиха скрадався за Сашком майже до засідки бандитів і чув усю розмову. Так само непомітно й тихо він повернувся до Антона й переповів, що незабаром Сашко з’явиться під конвоєм одного зі злодіїв.
– Треба спробувати завалити його, – підсумував розповідь Сергій і красномовно рубонув ребром долоні собі по шиї.
– Ти що? Він же бугай здоровий, – заперечив Антон, – однією лівою нас заламає.
– Перемагає не сильніший, а хитріший і спритніший, – по-філософськи зауважив Сергій і почав щось швидко нашіптувати йому на вухо.
Антон вислухав, ствердно кивнув, і хлопці вирушили до колодязя, через який, як уже стало відомо, злодії затягли до тунелю награбоване. Антон підсадив Сергія до отвору у бетонній стелі тунелю. Той, наче людина-павук, уперся руками в протилежні стіни і якимись лише йому відомими прийомами почав шкребтися догори, аж поки повністю зник у круглому отворі.
Антон тим часом акуратно виколупав з пересохлого дна ріки велику каменюку. Сергій уже примостився в колодязі й тримався там, наче розпірка, лише за допомогою ніг та спини. Антон подав йому каменюку. Обхопивши її руками, хлопець завмер, нагадуючи скульптуру античного атланта, що підпирав балкон київського будинку, у якому мешкав Антон. Хлопець ледь не луснув, стримуючи сміх, коли уявив, як виходить удома на балкон, а з-під балкона лунає багатостраждальний голос атланта-Сергія, що благає Зевса-Антона про помилування й звільнення від рабства та непосильної ноші.
Потішна картинка в Антоновій уяві розвіялася одразу, як тільки вдалині блимнуло світло. Антон подав Сергієві знак бути напоготові, а сам відійшов убік, сховавшись за невеликий виступ у стіні. Незабаром пролунали кроки й за хвилину з’явився Сашко. Тільки-но хлопець, ступаючи за променем ліхтаря, проминув шахту колодязя, а бандит опинився прямо під нею, на голову йому раптом упало щось важке. Настільки важке, що бідака одразу, як кажуть, відключився. Антон тут же підскочив і почав з усієї сили гамселити бандита, щоб уже на сто відсотків вирубати ворога. Сергій зістрибнув униз, підібрав ліхтар і посвітив йому в об-
личчя.
– Досить, Антоне. Він ще не скоро отямиться. Давай краще зв’яжемо його.
Сашко сторопіло спостерігав, не одразу зрозумівши, що за Робін Гуди прийшли йому на допомогу.
– Чого стоїш, пельку роззявив? – промовив до нього весело Сергій. – Кляп готуй.
– Як-кий кляп? – не зрозумів Сашко.
– Який-який? Рот заткнути тому негідникові, бо як отямиться, гірше автомобільної сигналізації завиє.
Сашко умить зняв сорочку й почав шарпати рукав, намагаючись розірвати тканину.
– Чи ти здурів? – покрутив пальцем біля скроні Антон, стримуючи товариша. – Для чого артеківське майно псуєш? Ліпше он його сорочку рви.
– Я... я боюся, – промовив Сашко.
– От дивак, – посміхнувся Антон, – коли він був при тямі, не боявся, а непритомного боїшся?
Сашко промовчав. Антон уже зв’язав руки й ноги бандита ременем із штанів і заходився лагодити кляп.