Детективи в Артеку або команда скарбошукачів
- Автор: Бачинский Андрей
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Детективи в Артеку або команда скарбошукачів». Краткое содержание книги:
Хто переможе в одвічному двобої зла і добра – підступність і ненависть, чи щирість і дружба?..
Бандит присів і почав навпомацки шукати ліхтар, зловтішаючись: «Ну годі, шмаркачі, кінець вам. Дістали ви мене. Зараз знайду ліхтар, увімкну світло, а тоді всіх і порішу. Живцем на ремені поріжу». Намацавши ліхтар, чоловік підвівся. Увімкнувши його, оглянув поле бою і дітей, що корчилися на землі. Потім задоволено сплюнув:
– Ну що, з чиєї шкіри почнемо ремені вирізати?!
– З твоєї, виродку! – зненацька пролунало ззаду.
Бандит умить обернувся на незнайомий голос і... світло в його очах знову погасло...
– Привіт, спелеологи-детективи! Живі?
Пізнавши голос довгожданого шеф-кухаря, діти з полегшенням зітхнули.
– Ну й добре, ну й чудово. Потерпіть трошки, зараз я вас повитягую звідси.
Радіючи, що всі живі, дядько Льова не змовкав і сипав жартами:
– Ваш вірний четвертий мушкетер Портос вчасно примчав на допомогу. Даруйте, що затримався, але мій кінь не наважився спускатися в тунель. Довелося йти пішки.
Так жартуючи, дядько Льова швиденько зв’язав бандита шнурівками з наплічника й заходився допомагати дітям. Антон уже підвівся й підтримував Сергія, котрий ще не міг випростатися після удару. Сашко теж майже оклигав, сам стояв на ногах, тримаючись за закривавлене плече.
– Ану, порухай рукою, – звелів йому «Портос». – Та-ак, а тепер у другий бік.
Сашко скривився від болю, але все ж рухати рукою міг.
– Ані перелому, ані вивиху тут немає, тільки забій і шкіру здер. Нічого, на молодому заживає, як на псові, – зробив висновок шеф-кухар і присів біля Оленки.
Дівчинка була не так побита, як перелякана. Вона мовчки сиділа на землі й часто кліпала. Коли ж побачила глибокі подряпини та синці на руках, то враз підскочила й залементувала:
– Як я тепер на скрипці гратиму? Бабуся не переживе цього!
Шеф-кухар розсміявся.
– Вам смішно, а я тепер через дурні діаманти інвалідом на все життя залишуся!
– Ну от, тепер пізнаю справжню Оленку, голосну й бурхливу, – радісно промовив той і поплескав дівчинку по плечу. – А то сидиш пригнічена й очима кліпаєш, мов рибка в акваріумі. Не бійся, синці й подряпини за тиждень самі зійдуть.
– Правда? А може якісь мазі поприкладати? – запитала дівчинка з надією.
– Можна, чому ж ні. Тоді дивись, і за сім днів вилікуєшся, – відповів він весело.
Під стіною завовтузився полонений. Він уже отямився, але, надійно зафіксований морськими вузлами, лежав лицем до землі й нічого не бачив. Лише стогнав і бурмотів щось невиразне.
Дядько ураз посерйознішав і звернувся до дітей:
– Тих лихоманців точно двоє було?
– Точно, точно, – запевнили його всі.
А Антон запитав:
– А як ви його так одним ударом у нокаут поклали?
– Хм, я ж моряк чи хто? – відповів шеф-кухар, втягнувши живіт, і додав, демонструючи дітям сокирку для м’яса. – А взагалі прийом називається «обухом-сокири-межи-очі». Від такого навіть Кличко не встояв би на ринзі.
Діти розсміялися, але дядько Лев зупинив їх жестом і додав серйозно:
– Давайте діяти таким чином. Оленка зі Сашком залишаться тут, а я з Антоном і Сергієм притягну сюди другого. Він теж, напевне, отямився. Ну й заодно на хвильку вискочу на поверхню й викличу охорону, а то бачу, що мобільний тут не тягне.
Усе ще скривившись від болю, обізвався Сергій:
– Дядьку Леве, а може, не треба охорону викликати?
– Чому?
– А що, як нас покарають і виженуть із табору?
– Це ж за що?
– За те, що без дозволу полізли в тунель шукати скарби Міледі.
– А-а-а. Ну, гадаю, вас уже й так покарано. Ще не один день рани зализуватимете. І ніхто вас не вижене. Навпаки, може ще й подяку на лінійці оголосять за допомогу в затриманні злочинців.
– Справді?
– Атож... Ну що, Холмси й Ватсони, йдемо другого злодія тягнути, чи дамо йому шанс звільнитися й утекти?
– Ні! Ні! – заголосили Антон із Сергієм і швидко рушили вглиб тунелю.
Той і справді вже оклигав. Кляп йому вдалося виштовхнути, але хитромудро позаплутувані Антоном ремені не піддавалися. Коли злодія обступили дядько Лев та хлопці, він перестав сіпатися з боку на бік і заплющив очі від світла ліхтаря. Розлючено сопів, усвідомлюючи свою безпорадність.
– Ого! Ти диви, який злий, – зауважив шеф-кухар, оглядаючи здобич. – Он як зуби вишкірив. Стули краще пельку, бо знову кляпом заткну. Ану, хлопці, беріть його за ноги, а я під голову й понесемо.
Бандит почав пручатися й вивертатися, не даючи себе схопити. Ще й мало не хапнув зубами дядька Лева за палець.