Детективи в Артеку або команда скарбошукачів
- Автор: Бачинский Андрей
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Детективи в Артеку або команда скарбошукачів». Краткое содержание книги:
Хто переможе в одвічному двобої зла і добра – підступність і ненависть, чи щирість і дружба?..
Діти перелякано завмерли на місці, зрозумівши, що незнайомці – ті самі злодії, що обікрали музей. Сашко спробував щось відповісти, але замість слів пролунало якесь незрозуміле булькотіння.
– Я щось не врубаюся, – грізно озвався другий чоловік. – Ви що, збираєтеся тут комедію ламати?! Швидко розповідайте, хто такі і чому в наших речах копирсаєтесь?
– То не ваші речі, ви їх з музею вкрали, – пробурмотіла Оленка.
– А ну-ну, що я чую? Це хто тут такий борзо сміливий?
Чоловік дістав із-за пояса ніж, наблизився до дівчинки й приставив вістря до її щоки. Поки бандит насолоджувався Оленчиним переляком, другий перебирав речі у рюкзаках. Нарешті він вигукнув:
– Е, старий! Та тут не все! Шмаркачі кудись уже штовхнули частину товару!
– Що-о-о?! – заволав перший і ще дужче притиснув ніж до Оленчиного обличчя.
– Признавайся, куди речі поділи? – прошипів він і з усієї сили наступив дівчинці на ногу.
Оленка закричала від болю. І тут сталося несподіване. Сашко, який досі стояв, обпершись об стіну, рвучко вискочив уперед і з усієї сили заїхав головою бандитові в живіт. Той послизнувся на вологій підлозі тунелю і впав. Але його спільник рвучко схопив хлопця за шию, притиснув до себе й зловісно зашипів:
– Сміливий, так? Слухай сюди, сміливцю. Якщо через десять секунд ти не розповіси, куди подівся наш товар, ми почнемо відрізати у твоєї подружки вуха й пальці, а потім і за твої візьмемося. Зрозумів?
Сашко перелякано захитав головою. Тим часом другий бандит підвівся, притиснув Оленку до стіни й схопив її руку, удаючи, що збирається різати палець. Дівчинка заплющила очі й зціпила зуби. Сашко не витримав і закричав:
– Стійте! Не треба! Я все розповім! Ми тут удвох прогулювалися, випадково натрапили на ці рюкзаки й вирішили винести їх на поверхню, щоб віддати у музей. Один рюкзак винесли, а решту не встигли – ви нас упіймали.
– І чого ж це ви тут прогулювалися? – запитав бандит з недовірою. – Інших місць для прогулянок немає? Глибина колодязя понад десять метрів, люк ми замаскували, а драбину прибрали. Як ви дісталися всередину?
– Ми з боку моря до тунелю увійшли, де річка витікає.
– Добре, де зараз перший рюкзак?
– А-а-а... – Сашко на секунду затнувся, метикуючи, як обдурити злодіїв і виграти час. – А ми його винесли до корпусу табору «Морський» й заховали під пальмою.
– От недоумки, – випалив бандит і зловісно вищирився: – Отже, слухай сюди, піонер-герой недороблений. Зараз ти мухою летиш до вашої схованки і тягнеш сюди рюкзак. Ясно?
– А Оленка? Може, ми удвох підемо? Я ж сам не впораюся. Він важкий.
– Дотягнеш, якщо схочеш, щоб твоя подружка живою звідси вийшла. Даю тобі рівно двадцять хвилин.
– Так мало?
– Якраз вистачить мотнутися туди й назад. А спробуєш викликати охоронців, то поки поясниш їм, що й до чого, поки вони організують на нас облаву, мине ціла година. За той час я переріжу малій горлянку і спокійно піду звідси. Зрозумів?
Сашко швидко закивав.
– Пам’ятай: рівно за двадцять хвилин твоїй подружці... – другий бандит недвозначно провів лезом ножа по Оленчиній шиї і скомандував: – Все, рушай, час пішов. І дивися мені, не геройствуй. Зробиш усе як треба, може ще й поживете.
Сашко позадкував, а через кілька кроків повернувся й побіг, зникаючи у темря-
ві...
Сергій з Антоном підкралися до краю тунелю й обережно визирнули, чи не ходять десь поблизу охоронці табору. Навколо було порожньо й темно, лише місячна доріжка освітлювала вузьку смугу пляжу. Припасувавши рюкзак поміж двох великих каменюк, що стирчали з прибережної гальки, наче горби верблюда, хлопці одразу ж рушили
назад.
Спускатися в тунель вдруге та ще й без вантажу було значно легше. Раптом Антонові, який ішов попереду, здалося, ніби хтось біжить назустріч. Хлопець подав Сергієві знак зупинитися і вимкнув ліхтар. Кроки лунали все гучніше, вже стало чути важке уривчасте дихання, і коли бігун порівнявся з Антоном, той різко увімкнув світло.
Перед хлопцями заніміло перелякане Сашкове обличчя.
– Ти чого тут теє... бігаєш у темряві, мов привид підземелля? – запитав його Сергій здивовано.
Сашко не відповідав, лише важко дихав, мотав головою і вказував рукою у той бік, де залишилися Оленка і бандити. Нарешті відсапавшись, швидко пояснив, що сталося, поки їх не було.
– І що тепер робити, я не знаю, – завершив розповідь Сашко, мало не плачучи.
– А що тут думати?! – вигукнув запальний Сергій. – Треба налетіти й відгамселити тих двох.
– Ти що? Вони такі здоровезні, ми не подужаємо.