Детективи в Артеку або команда скарбошукачів
- Автор: Бачинский Андрей
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Детективи в Артеку або команда скарбошукачів». Краткое содержание книги:
Хто переможе в одвічному двобої зла і добра – підступність і ненависть, чи щирість і дружба?..
– Е-е-е, так не годиться, – не на жарт розгнівався шеф-кухар. – Ми тут із ним панькаємося, а він кусається, мов пес скажений. Хлопці, не будемо його нести, просто тягніть за ноги по землі та й усе. Хай усю дурість з його голови бетон повибиває.
Бандит одразу заспокоївся. Дядько всміхнувся й підхопив його попід плечі. За п’ять хвилин обидва злочинці лежали під наглядом четвірки скарбошукачів, а шеф-кухар вирушив за підмогою.
Розділ 10
Розмова
з директором
музею
Наступного ранку весь «Артек» обговорював свіжу новину: якісь діти з «Ян-
тарного» уночі спіймали злодіїв, які минулого тижня обікрали музей космонав-
тики.
Тим часом самі герої сиділи в кабінеті начальника табору і, похнюпившись, давали свідчення перед комісією, що складалася з генерального директора «Артеку», слідчого прокуратури, начальника охорони табору й директора музею – сивого дідка. Шеф-кухар теж сидів біля них і доповнював свідчення. Слідчий записував розмову на диктофон, ставив запитання і щось записував у нотатник.
Як уже вдалося дізнатися, злодіями були двоє робітників-будівельників, котрі торік працювали на спорудженні нових корпусів. Якось на очі їм потрапила карта підземних комунікацій, яку на будівельному майданчику залишив архітектор. Двоє «допитливих» почали її вивчати і з’ясували, що просто посеред табору під землею прокладено тунель, яким можна непомітно виходити за межі «Артеку». У будівельників виникла спокуса красти з будови й виносити через тунель дефіцитні будматеріали та інструменти. Знайшли люк над колодязем, який вів у тунель, замаскували його й часто ним користувалися. Але будівництво завершилося, бригада виїхала з табору. Здавалося, що про тунель можна забути. І тут у них виник новий план – ще раз наостанок скористатися підземним ходом. Тільки цього разу вони збиралися винести не кілька мішків шпаклівки й керамічної плитки, а експонати з музею космонавтики, до якого було рукою подати. Навіть клієнтів на цінний товар через Інтернет знайшли.
Оскільки табір був обгороджений парканом і мав цілодобову охорону, про окремий захист музею ніхто особливо й не дбав. Тож без великих труднощів виламали вночі замки у стареньких дверях, що вели до запасного виходу з музею й винесли найцінніші експонати. Вони б і місяцехід викотили, але той у люк не влазив.
Після крадіжки вони не наважилися одразу виносити награбоване на поверхню й залишили все в тунелі. Так було надійніше. Виносити збиралися за тиждень, коли метушня навколо події вщухне. І все минулося б, якби за іронією долі чи за підказкою таємничого доброго духа, не з’явилася на шляху злодіїв мужня четвірка юних шукачів пригод…
За кілька годин усі формальні процедури було завершено й дітей відпустили в їдальню на сніданок. Директор музею космонавтики теж вийшов з кабінету:
– Ну що, герої? Чого невеселі? Таку цікаву пригоду пережили, а стоїте, немов морської води наковталися.
– Яка ж то пригода, – відповів за всіх Антон. – От якби нам діаманти Міледі вдалося знайти.
– Он воно що, – з розумінням похитав головою чоловік.
Потім сів у крісло під директорським кабінетом, по-змовницьки підкликав до себе дітей і розповів майже пошепки:
– Слухайте, що я вам скажу, мої юні друзі. На жаль, а може, й на щастя, жодних діамантів графині де Гаше немає. Повірте мені, старому археологу. Я вже понад тридцять років займаюся вивченням історії «Артеку» і свого часу теж захоплювався ідеєю відшукати скарб. Які лише архіви не перетрусив, які не те що тунелі – шпаринки не облазив у пошуках тих камінців. Уже й полисів, зморщився і сам став на камінець схожий, а все дарма. Немає їх. І тут хитра пройдисвітка всіх обдурила. Спостерігає, напевне, з того світу, як мало не два століття поспіль ошукані нею наївні дурники порпаються в землі та сходять з розуму, і зловтішається.
Оленка не втрималася й перебила дідка:
– Але ж дух розповів Лільчиній мамі, тобто екстрасенсові, як знайти скарб. І якщо дух не помилився й так точно описав увесь маршрут до нього, то як він міг не знати, що скарбу немає?
– Я й не кажу, що ваш екстрасенс помилився. А згадай-но, дівчинко, як ви формулювали своє запитання до того духа зі снів?
– Ну як? Звичайно. Попросили, щоб він вказав, де на території «Артеку» заховано скарб. Просто.
– От бачиш? Дух не помилився й не збрехав. Але оскільки на той час на території «Артеку» інших скарбів, окрім захованих злодіями у тунелі музейних експонатів, не було, він і привів вас до них.
– Теж мені скарб, – розчаровано сказав Сергій.