Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Чимало киян встигли потоваришувати з інсургентами і несли продукти безпосередньо в намети. Тому «закрома» більшості загонів мали непогані запаси. Щоб не бути прив’язаним до кухні, багато майданівців не лінувалися готувати. Фірмовою стравою у взводі «А» був «Олів’є». Ним постійно «займався» Бача, насікаючи відро салату за лічені хвилини. А також смажені курячі крильця. Ось і зараз ці страви стояли у центрі невеличкого стола, займаючи майже весь обідній простір. Оскільки борщ забракували з першої проби, його на стіл і не виставляли. Гречку заправили маслом, тушонкою і смаженою цибулею, після цього її стало можливим їсти.
Нині за столом було більш-менш вільно, оскільки частина бійців роз’їхалась по домівках відсвяткувати Водохрещу або похворіти. Пан Петро зник, мов крізь землю провалився ще звечора, тому всі потайки переживали, чи його бува не схопили тітушки… Дехто взагалі приходив в намет тільки на ночівлю, а вдень тинявся невідомо де, маючи якісь свої справи. Тому зараз за обідом всілось десятеро чоловіків, які сумно подивлялися на «багату» сервіровку столу. Особливу невдоволеність виказали куми-мисливці — обидва лисі та ласі до чарки. Вони були діловими і вимогливими до всіх, окрім себе. Завжди одягнені у камуфляжний одяг, з понтами як мінімум техаських рейнджерів.
— А шо… нічьо нема? — здивувався кум Вітос.
— В-в-в-в та-а-атакий день всуху? — майже обурився кум Олєг. — Сьодня ж празнік!
— Так ви ж мєсні, — аж розгнівався Мишко і виставив на стіл пляшку коньяку, — могли б із дому для нас, провінціалів, принести чогось для апетиту.
— Та да, — погодився на це киянин Бача, що безвилазно сидів на Майдані вже другий місяць. — Вобщє ці київські халявщики обнагліли. Тільки приходять жрать і бухать на Майдані. Я даже плова татарского раз в жизні не попробував, шо вже говорить про закарпатські вкусні блюда.
— Да, — погодився кум Вітос, — нам в першу очєрєдь должні видавати вкусняшки. Хай би попробували всі ці туристи пожити в палатках…
— Так ти ж тут не живеш і ніразу даже не ночував… — буркнув Бача, котрий не долюблював кумів.
— Ми ж взвод «А», — роздув грудну клітку лисий кум, — всєгда і всюди перші. Еліта Майдана.
— От сьодні й будете перві чергувать, — вирішив Камандір. — А то нас осталось совсім мало, люди потомились, а ви хотя би в теплих постєлях потом виспитеся…
Мисливці це пропустили повз вуха, наче не про них промовка. Мишко повагом розлив у чарки коричневу рідину. Випили під тост «Ну, давайте». Куми навалили собі в тарілки всього і багато, з горою, так, що коли починали зачерпувати пластиковим ложками їжу, вона вивалювалася на стіл. Тому невдовзі довкола їхніх тарілок по контуру було насипано каші, фрагментів салату, хлібних кришок. Їли вони похапцем і з пожадливістю. В обох чомусь тремтіли руки.
Мишко не встиг налити «по другій», як в намет забіг посильний зі штабу.
— Провокатори[21] з криками «Революція!» пішли на штурм урядового кварталу! — повідомив він. — Деякі сотні тоже там! Це провокація. Ми не піддаємось! Командира викликають у штаб…
— Началось! — радісно вирішив Бача. — Погуляєм, пацани!
Мишко поспіхом накинув на себе бушлат і вибіг з намету. Бійці відсунули від себе тарілки і почали екіпіруватись: зручний теплий одяг, будівельні чи мотоциклетні шоломи, палиці — скромно і зі смаком.
Куми переглянулись і вийшли «на перекур». Весь наступний тиждень їх ніхто не чув, не бачив і не міг до них додзвонитись.
Невдовзі повернувся Мишко. Він мав поганенький вигляд, зважаючи на температуру, що й досі трималася на відмітці 38 градусів, але настрій був бойовий:
— Ці підари сообщили, шо на Грушевського діла не наші, — заявив з порога. — Вони рішили прибирать, суботнік устроїть в празнік, блядь, зараз брьовна будуть таскать, як дєдушка Лєнін в Кремлі. А пацанва, шо проривається до Вєрховой Ради — прєдатєлі і провокатори. Я тоже таким хочу буть, шоб хотя би одного мусора як слід одпиздить.
— Тоді і я буду провокатором, — заявив Бача. — У мене давно на цю хуйню руки чешуться.
— А я до вас, — заявив Малюк. — Ручки мои чешутся подержаться за горло тварей.
Він був офіцером ГУР у відставці — влада, особливо в часи Ющенка і Яника, знищувала війська і спецслужби, викидаючи армійських професіоналів на вулицю. Через це і він опинився «за бортом», оскільки не мав «волохатої лапи» у штабі. Він вболівав за те, що відбувається в армії, того і пішов на Майдан. Утім, ця влада не випускала з уваги «колишніх» спеців. Тому зараз по кілька разів на день невідомі телефонували батькам Малюка і погрожували, що покалічать їх, якщо син не піде з Майдану. Одного дня виконали погрозу і таки покалічили сестру Маленького, побивши її на порозі дому. У неї були зламані ребра, струс мозку і ще багато інших важких травм. Батьки терміново вивезли її закордон.
21
Провокаторами на Майдані називали всіх, хто не був згідний з генеральною лінією «вождів», яка звучала так: «У нас мирна акція». «Провокатори» захопили Київраду, відбивалися від тітушок і ментів, потім узяли штурмом Український дім і так далі. Більшість майданівців були «провокаторами».