Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Дід повернувся в намет і підійшов до Мишка, котрий прокинувся і спроквола дивився в стелю.
— Якось невчасно ти надумав хворіти, — сказав Дід, всідаючись поруч.
— Та чого не вчасно? Якраз вовремя. Всі будуть сьодня слухать брєд політиків, а я балдєть, боліючи шлангітом. А потом, дасть Бог, всі підуть пиздить беркутню, а я… буду возлєжать, як римській патріций і руководить процесом зі свойого штабного койко-мєста.
— Альтернатива так собі, — знизав плечима Дід. — Чи не ліпше все ж десь відлежатись, щоб потім не розхворітись на місяці?
— Чим більше себе жалієш, тим більше болієш, — вирішив Мишко. — А стоїть мені дать слабинку, пацани мої, якшо не збухаються, то штаб пришле другого камандіра. І на місці нашого взводу, которий «А», буде взвод гламурний — три целих хуй десятих чоловіка. А нам таких ненада, нам нада безбашених. Нас мало, но ми в смірітєльних рубашках.
— Як знаєш, Мишко, як знаєш… Тільки якщо нас притиснуть і доведеться драпати, тобі ліпше бути в авангарді. Щоб не попасти в лапи мусорів. А з такою твоєю багатою біографією і тим більш температурою, ти не дуже й розженешся.
— Сірожа, повір мені на слово: коли буде великий шухєр, всі горбаті та криві будуть давати дьору в перших рядах. А шо вже говорити про мене, убогого. Мені сам Бог велів бути в авангарді отступающих майдановців. А поки, так, по дружбі… Принеси мені лучче чогось для сугріву… І покрєпчє… Може, просплюсь і ето — впєрьод за ордєнамі. Тоєсть, за новим тюремним сроком…
— Та не питання… — відказав, пірнув рукою у свій наплічник, дістав звідти плескату пляшку дешевого коньяку і поклав Мишкові під подушку. — Але компанії не складу, мушу вас покинути.
— Удачі тобі, братішка. Вона нам всім буде нужна, шо больним тілом, тим більше, шо больним на голову. Тоєсть нам з тобой.
— Будемо на зв’язку, Камандір…
І рішуче вийшов із намету. В наметі враз чомусь стало порожньо. Мишко дістав з-під подушки коньяк, відкоркував, пригубив, задоволено облизав губи, та пити не став. «Потом, з пацанами вип’ю… Не впотрєблять же самому таку прелєсть, хай даже раді лічєнія», — сказав собі під носа і заховав його назад. Важкий хворобливий сон поглинув його.
Найцікавіше почалось, коли на майданівській сцені опинились відомі телевізійні персонажі і розпочали Народне Віче. На розігріві публіки виступали активісти, котрі ще не встигли себе заплямувати політикою. Полились порожні слова про поганого Януковича та його банду, про звірячі закони, прийняті із порушеннями регламенту Верховною Радою… Заклики до лідерів опозиції об’єднатись…
Аж нарешті толкнув речуху Арсеній Петрович… Про народну раду, про конституцію, яку має написати «народ»… І на завершення свого спічу виголосив слова, котрі остаточно добили Віче вкупі з Майданом: «Тут є лідер. Це український народ»!
— Все, допиздівся Сєня, — вирішив у наметі Мишко.
Взвод саме зібрався за столом на обід і переглядав перебіг подій Народного Віче на моніторі ноутбука, а не наживо. Зазвичай «місцеві» повстанці на такі заходи не виходили, хіба коли потрібно було здійснювати охорону. Але цього дня у взводу «А» випав вихідний. Мишко вимкнув комп’ютер і дав команду накривати на стіл.
Хоча нині на Майдані кримці готували шурпу і плов, закарпатці — варили бограч і бануш, хлопці принесли з кухні пустого борщу, гречану кашу, розварену до стану пюре, і дві банки маринованих огірків-помідорів.
— Туристи приїхали голодні, — пояснив Заумний. — Не пробитися до нормальних кухонь.
— Панаєхалі, — реготнув Бача, зайнятий готуванням курячих крилець на сковорідці.
— Все хоче жрать,— резюмував Мишко, не ласий до витребеньок. — Потягнеться і тітушня з антімайдана підкормиться[19], а ми шо, протів? Ми будемо питаться, чим Бог послав. Главне, шоб тьотушки[20] були ситі і мали сили наших пацанов викрадать і пиздить до інвалідності. Ми ж добрі, ми — «європейська нація»… По крайнєй мєрє, так нас учать наші еті… Лідєри, прості господі.
Останнім часом майданівців стали гірше годувати, хоча склади в Будинку Профспілок були вщерть заповнені продуктами. Утім, з голоду ніхто не пух — сала, хліба, солінь, чаю, кави, цукру завжди було вдосталь. Крім того, ввечері штаб виділяв на кожен намет кілька добрих шматків сала, цибулю, часник, дві-три банки згущеного молока, палку дешевої вареної ковбаси і кілограм-два курячих крилець. Бувало — таке-сяке масло, наближене за своїми якостями до маргарину, лоток яєць, кусок твердого сиру. І як бонус — по 10-20 гривень на «бійця» для різних потреб.
19
Мешканці антимайдану справді часто були напівголодними, тому ходили піхарчовуватися на Майдан.
20
Тьотушки — похідне від «тітушки».