Легенди нескореної зими

А тут розпочався сам цимес. Народ з Майдану не зважав на своїх лідерів і сотня за сотнею підтягувався ближче до мусорських кордонів. Ті ж загородилися від протестувальників автобусами, щитами і вевешниками — призовниками, що ставали розмінною монетою у цій революції. Смілива беркутня у сіро-рябій формі ховалася за ними і, схоже, не прагла стояти у перших лавах, щоб отримати по мордам від повстанців. А, можливо, навіть прийняти купель з начинки біотуалетів, як це було, чого там гріха таїти, під час штурму Майдану 11 грудня.

Взвод «А» в азартному пориві опинився майже перед першим мусорським кордоном. Між ними стояла тільки Самооборона Майдану, яка нині була покликана не допустити штурму, хоча було помітно, що сама била копитом і заводилась на бійку з мусорами. Народ співав повстанських пісень, накручував себе. Футбольні фанати почали потихеньку палити файєри. Вигуки «Ре-во-лю-ція!» лунали все частіше. До лінії розмежування стали підтягатись політики… Тим більше, що вся увага телекамер і стримерів перекинулась сюди. Та вони вже не могли нічого вдіяти з народним гнівом. Цей потік ніхто не міг спинити.

Розборки тривали недовго. Тут слово політиків не мало значення. Тут владарював дух бунту і прагнення справедливості.

У мусорів нерви не витримали першими. У натовп полетіли світло-шумові гранати. Спочатку одна… потім друга, це трохи налякало та насторожило повстанців, люди відступили від лінії зіткнення. Тим більше, що частина мітингувальників, побачивши миротворців-політиків, залишила вулицю Грушевського; їх залишилось там менше половини… Це сталося близько четвертої години дня… А потім мусора почали жбурляти гранати з газом в саму гущу натовпу.

До цього моменту Мишко почувався втомленим, в’ялим, знесиленим. Хвороба, що на якийсь час під впливом адреналіну відступила, зараз повернулася. Холодний піт укрив усе тіло, зробив липкою і неприємною на дотик білизну, стало важко не тільки дихати, а й рухатись. Та враз, майже під ногами у нього рвонула граната, їдучий дим вдарив у ніс, забив памороки і боляче опік очі. В голові уява намалювала картини різдвяних салютів, що пронизують небо різнокольоровими колючими квітками. Мишко заточився, закашлявся, якась добра душа поруч обмила йому обличчя молоком з пакета, бійці підхопили його під руки і відтягли подалі, на тротуар до книжкового магазину… А Камандір, повертаючись до тями, раптово став відчувати, як відступає хвороба… Різко так, ніби йому у вену вкололи потужний імуностимулятор.