Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Ми всі йдемо на Грушевського, — вирішив Морпєх і озирнувся. — Всі, хто остався.
— Раз, два, три… зі мною восєм, — порахував по головах командир своє військо. — Куми, як я понімаю, смились. Водку на шарік жрать — то вони всєгда перві, а з мєнтами побуцаться — то їм слабо. Ну шо, войска, йдемо пока на развєдку… Кажуть, «Правий сєктор» вже успів там погулять, пока ми тут дєгустірували ля борщ і ля сальо…
Хлопці жваво вийшли на вулицю. На самому Майдані діла творились дивні. Народ ходив колами, тягав мішки зі сміттям, на сцені якісь божевільні тітки співали колядок, а з боку Європейської площі долинали шум і галас, гавкотня мегафонів.
Починалось…
Мишко, ведучи за собою залишки взводу, мав вигляд кіношного політрука, який піднімає в атаку на клятих фашистів бійців, котрі тільки й чекали його наказу кинутись в бій на ворога. У Мишка з-під шолома божевільно виблискували очі, він рвучко крокував між наметами і різними перепонами, перекошеним ротом закликаючи усіх приєднатись до їхньої атаки. При цьому його великий відвислий ніс роздувався, як у морського слона під час шлюбних ігрищ.
— Не спіть, солдати! Вперьод! На Верховну зраду! Там наші пацани! Там немає провокаторів! Хватіт слухать цих підарасів, пора на штурм! Панду[22] — геть! Зека на нари! Ре-во-лю-ція!
— Ре-во-лю-ція! — підхопив народ.
Це було красиве видовище, на яке більшість дивилась із підозрою щодо психічної повносправності людей, котрі йшли на Грушевського з битами і дерев’яними щитами проти екіпірованих з ніг до голови «космонавтів». Утім, багатьом і справді надокучив празник життя на Майдані з концертами і об’їданнями, тому ще кілька десятків причинних приєдналося до цієї кавалькади й у бойовому азарті вирушили до Європейської площі.
А тут розпочався сам цимес. Народ з Майдану не зважав на своїх лідерів і сотня за сотнею підтягувався ближче до мусорських кордонів. Ті ж загородилися від протестувальників автобусами, щитами і вевешниками — призовниками, що ставали розмінною монетою у цій революції. Смілива беркутня у сіро-рябій формі ховалася за ними і, схоже, не прагла стояти у перших лавах, щоб отримати по мордам від повстанців. А, можливо, навіть прийняти купель з начинки біотуалетів, як це було, чого там гріха таїти, під час штурму Майдану 11 грудня.
Взвод «А» в азартному пориві опинився майже перед першим мусорським кордоном. Між ними стояла тільки Самооборона Майдану, яка нині була покликана не допустити штурму, хоча було помітно, що сама била копитом і заводилась на бійку з мусорами. Народ співав повстанських пісень, накручував себе. Футбольні фанати почали потихеньку палити файєри. Вигуки «Ре-во-лю-ція!» лунали все частіше. До лінії розмежування стали підтягатись політики… Тим більше, що вся увага телекамер і стримерів перекинулась сюди. Та вони вже не могли нічого вдіяти з народним гнівом. Цей потік ніхто не міг спинити.
Розборки тривали недовго. Тут слово політиків не мало значення. Тут владарював дух бунту і прагнення справедливості.
У мусорів нерви не витримали першими. У натовп полетіли світло-шумові гранати. Спочатку одна… потім друга, це трохи налякало та насторожило повстанців, люди відступили від лінії зіткнення. Тим більше, що частина мітингувальників, побачивши миротворців-політиків, залишила вулицю Грушевського; їх залишилось там менше половини… Це сталося близько четвертої години дня… А потім мусора почали жбурляти гранати з газом в саму гущу натовпу.
До цього моменту Мишко почувався втомленим, в’ялим, знесиленим. Хвороба, що на якийсь час під впливом адреналіну відступила, зараз повернулася. Холодний піт укрив усе тіло, зробив липкою і неприємною на дотик білизну, стало важко не тільки дихати, а й рухатись. Та враз, майже під ногами у нього рвонула граната, їдучий дим вдарив у ніс, забив памороки і боляче опік очі. В голові уява намалювала картини різдвяних салютів, що пронизують небо різнокольоровими колючими квітками. Мишко заточився, закашлявся, якась добра душа поруч обмила йому обличчя молоком з пакета, бійці підхопили його під руки і відтягли подалі, на тротуар до книжкового магазину… А Камандір, повертаючись до тями, раптово став відчувати, як відступає хвороба… Різко так, ніби йому у вену вкололи потужний імуностимулятор.
22
Від «банду — геть!» — майданівський гумор. Майданом навіть ходив такий плакат «Панду геть» із зображенням сердитої панди.