Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Москва ж зацікавлена в тому, аби перебрати на себе роль лідера «антизахідного світу». Нова холодна війна розгортається навколо улюбленої ідеї Кремля про те, що країни Заходу після 1991 р. підірвали міжнародну стабільність та декілька разів порушували національний суверенітет інших країн. Російська влада переконує власних громадян і симпатиків в інших країнах, що РФ опинилася одноосібною захисницею традиційних християнських цінностей у протистоянні з ліберальним Заходом. І «захисник християнської цивілізації» В. Путін розглядається як союзник багатьма лідерами крайніх правих сил.
Їхня проросійська позиція пояснюється спільними ідеологічними засадами. Російська політична система, побудована на ідеї сильного лідера, ігноруванні прав людини, сімейних християнських цінностях та національних інтересах, є моделлю для європейських крайніх правих сил. За останні роки Державна дума РФ прийняла декілька «антизахідних» законів, зокрема про «іноземних агентів», що фактично заборонив діяльність громадських організацій, які отримують фінансування із західних фондів, і вдарив по незалежних НКО. Москва також знайшла підтримку правих націоналістичних європейських партій після ухвалення у 2013 р. закону про заборону пропаганди гомосексуалізму. Зокрема, на підтримку цих кроків РФ виступили представники «Партії незалежності Великої Британії» (ЮКІП), Британської національної партії, «Йоббік» (Угорщина) та «Золотого світанку» (Греція).
Натомість у 2014 р. стало відомо, що «Французький національний фронт» отримав кредитування від Першого чесько-російського банку, пов’язаного з Кремлем. З 2008 р. Росія надає фінансування угорській партії «Йоббік». Існують підозри, що Кремлем фінансуються «Австрійська партія свободи» та болгарська партія «Атака». Найчастіше ж Москва сплачує «гонорари» окремим політикам, що дозволяє не афішувати співпрацю з політичною партією як такою.
Європейські ліві сили не так відкрито співпрацюють з режимом Путіна. Водночас вони виступають активними прибічниками геополітичної гри Кремля та його антизахідної риторики. Підтримка Росії крайніми лівими політичними силами пояснюється їх традиційною риторикою «пацифізму». Ліві звинувачують Сполучені Штати Америки у тому, що вони втручаються у внутрішні справ країн Європи та Близького Сходу. Москва, яка зображує політику США та НАТО як «агресивну», виступає в цьому випадку їхнім союзником, надаючи інформаційні канали для пропагування своїх ідей.
Популярними серед крайніх лівих європейських сил є також ідеї «нейтралітету» та заклики до виходу з НАТО. Але зближення з Кремлем відбулося на основі ідеології «антифашизму». Звинувачення Москви на адресу США та деяких країн ЄС у підтримці праворадикальних сил в Україні знайшли підтримку серед лівих партій Європейського континенту, які готові заплющувати очі на неонацистські та антисемітські рухи всередині Росії.
Ці елементи допомагають Путіну демонструвати свою агресію в Україні та військову кампанію в Сирії як спробу мирного врегулювання, захисту вразливих верств. Так, заручившись підтримкою крайніх правих та лівих сил, Російська Федерація через свої пропагандистські канали в Європі розповсюджує інформацію, що вона нібито виступає захисником прав російськомовних громадян в Україні.
Найбільшу електоральну підтримку всередині своїх країн серед правих європейських сил має «Французький національний фронт», який за останнє десятиліття з третьої за популярністю політичної сили Франції перетворився на другу. Водночас такі проекти, як «Австрійська партія свободи», бельгійська «Фламандський інтерес» (Vlaams Belang), нідерландська «Партія свободи», італійські «Національний альянс» та «Ліга Півночі», є усталеними парламентськими партіями, і за останні роки вони значно збільшили свою електоральну підтримку. Загалом крайні праві партії зменшили використання расистської та ксенофобської риторики, натомість оголосивши себе захисниками громадянських прав та свобод своїх громадян в умовах напливу біженців-мусульман. Деякі центристські партії європейських країн поступово почали брати на озброєння праворадикальні лозунги, як це можна спостерігати на прикладі угорської «Фідеш».
Крайні ліві партії з 2008 р. також значно збільшили свою присутність у національних законодавчих органах та Європейському парламенті. Такі проекти, як «СІРІЗА» (Коаліція радикальних лівих) в Греції та «Подемос» в Іспанії останнім часом перетворилися на провідні політичні сили у своїх країнах. «Партія лівих» має потужне представництво у східних регіонах Німеччини, а «Шинн Фейн» наразі третя за популярністю партія Ірландії.