Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Це означає, що ні США, ні ЄС та інші союзники України не будуть за будь-яку ціну наполягати на повноцінному відновленні українських прав та інтересів. Кожна сторона прагне уникнути непередбачуваного перебігу конфлікту чи некерованих кризових ситуацій у РФ (зокрема з огляду на значний ядерний потенціал держави). Ситуативні союзники України керуються власними національними інтересами і безпекою. Лише пряма загроза Кремля інтересам західних країн (наприклад, у сирійській проблемі) спроможна спровокувати активне протистояння з ним в українському питанні.
Санкції набули значного стримуючого ефекту, проте не розглядаються країнами світу як інструмент війни з РФ. Тобто лідери західного світу можуть ніколи не визнати анексії Криму[11] і водночас відмовитися від ізоляції РФ, відновивши повноцінні економічні зв’язки з країною-агресором. Зокрема перші прояви цього фіксуються у фінансовій сфері з вересня 2016 р., коли без офіційного скасування жодних із чинних санкцій, уперше з 2013 р. РФ успішно вийшла на світовий фінансовий ринок суверенних запозичень;
— Україна як «об’єкт» протистояння. РФ позиціонує протистояння з Україною як відповідь на політику зовнішніх акторів у світі: США, ЄС, окремих європейських країн та міжнародних організацій (насамперед НАТО). Зокрема, Кремль вказує на непов’язаність воєнно-політичних та економічних двосторонніх відносин РФ — Україна (умовно, війна — для світу, а ми торгуватимемо далі). Така позиція почасти знаходить відгук у державах, що підтримують режим санкцій щодо РФ.
Натомість Київ не виявляє проактивної позиції у просуванні економічних санкцій, часто лише приєднуючись до оголошених і введених іншими державами обмежень, що, як правило, позбавлені механізмів реалізації та/або об’єктів поширення в Україні. Це безумовно не сприяло розумінню партнерами нашої однозначної позиції.
Виникають передумови того, що «українська криза» може бути «заморожена» шляхом «асиметричного відступу», поступки РФ в інших проблемних ситуаціях міжнародного порядку денного (протистояння у Сирії, Ємені, на енергетичному ринку тощо) чи двосторонньої взаємодії між державами (наприклад, укладання певної форми компромісного мирного договору з Японією);
— значна неоднорідність позицій європейських союзників у політиці санкцій. Різна історія та характер взаємодії РФ з окремими країнами — членами ЄС до початку протистояння з Україною формує низку суперечностей щодо застосування санкцій та окремих заходів стримування. Передусім ідеться про високу вибірковість поширення режиму обмежень (до окремих осіб і підприємств) і незначні сектори поширення, що переважно не зачіпають ключових сфер функціонування російської економіки.
У ставленні до санкцій (їх продовження чи значного розширення) країни — члени ЄС можна умовно поділити на три групи:
1) країни, які зазнали значного негативного впливу від санкцій (або можуть зазнати у разі їх розширення), але підтримують жорстку позицію щодо подальшого використання санкцій (Німеччина, країни Балтії, Польща, Велика Британія тощо);
2) країни, які оцінюють втрати як помітні для власної економіки і схиляються до пом’якшення санкцій (Італія, Іспанія, Словаччина, Угорщина, Чехія і, потенційно, Франція);
3) країни, які зазнали незначних втрат (або не зазнали їх зовсім), але з політичних міркувань виступають за пом’якшення санкцій (Греція, Болгарія, Кіпр тощо).
Наявність суперечностей усередині ЄС формує умови до поступового зняття санкцій за формальними ознаками виконання РФ тих чи інших домовленостей про вирішення конфлікту з Україною. Зокрема, відбувається публічна демонстрація політичного руху щодо повернення «статус-кво анте» (припинення агресії на Донбасі, проте не відновлення повноцінних прав та інтересів України).
Тим часом економічне стримування міжнародною спільнотою РФ на тлі стрімкого зростання невизначеності на сировинних ринках практично одразу (у 2014 р.) призвело до помітного сповільнення російської економіки, її входження у стан рецесії, суттєвого скорочення золотовалютних резервів (на 134 млрд дол. США, або 27,7 %), девальвації рубля (протягом вересня 2014 р. — січня 2015 р. рубль знецінився більш як на 85 % порівняно з доларом США, лише у лютому—березні 2015 р. Центральний банк РФ витратив 24,6 млрд дол. США міжнародних резервів на підтримку національної валюти), помітного зниження індексів фондового ринку, а також прискорення вивезення капіталу (151,5 млрд дол. США у 2014 р.).