Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
15.4. Мінський процес у фокусі світової політики
5 вересня 2014 р. після жорстоких і кровопролитних боїв під Іловайськом, унаслідок яких Україна зазнала відчутних втрат (загинуло понад 300 військових і понад 400 поранено), Тристороння контактна група у складі представників України, Російської Федерації і ОБСЄ підписала Мінський протокол, кінцевою метою реалізації якого передбачалося встановлення миру в регіоні, повернення всієї території Донецької та Луганської областей в єдине правове та політичне поле України. Цим документом було визначено низку традиційних у контексті мирного врегулювання конфлікту заходів, серед яких: припинення бойових дій; відведення важкого озброєння сторонами збройного конфлікту на визначену відстань з метою створення зони безпеки; відновлення повного контролю України над державним кордоном з РФ; ухвалення невідкладних у таких випадках політичних рішень тощо.
Для України надзвичайно важливим стало те, що ключові міжнародні партнери (США, Велика Британія, Німеччина, Франція та інші), а також авторитетні міжнародні організації (НАТО, ЄС, ОБСЄ) не лише підтримали мирні прагнення нашої держави, а й визнали Мінський процес як основний та чи не єдиний інструмент врегулювання збройного конфлікту.
Хоча підписаний документ мав переважно декларативний характер, не передбачав чіткої послідовності дій і прив’язки до певних термінів виконання зобов’язань, він містив досить жорсткі політичні вимоги до керівництва України на межі втручання у внутрішні справи незалежної держави.
Фактично йшлося про ультиматум агресора, який напередодні досягнув значних військових успіхів, але розвивати їх не хотів, прагнучи обміняти свою військову перевагу на політичні поступки.
З метою припинення кровопролиття Україна була змушена погодитися на ці умови. Європейські посередники засвідчили справедливість такого обміну і взяли опіку над постраждалою стороною.
Після встановлення крихкого перемир’я Верховна Рада України на виконання досягнутих домовленостей 16 вересня 2014 р. ухвалила Закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» та законопроект про амністію бойовиків. Фактично ці правові акти враховували всі побажання Кремля.
Проте подальших кроків із виконання Мінського протоколу РФ та підтримуваними нею бойовиками не відбулося. Навпаки, 2 листопада 2014 р. на території окремих районів Донецької та Луганської областей на порушення норм українського законодавства та вимог ОБСЄ очільники «ДНР» і «ЛНР» за підтримки офіційного Кремля провели власні місцеві «вибори» та взяли курс на створення атрибутів державності на підконтрольних територіях.
Це призвело до блокування подальшої реалізації досягнутих домовленостей та значно ускладнило процес мирного врегулювання збройного протистояння на сході України.
Перемир’я також виявилося нестійким та нетривалим, адже бойовики, накопичуючи зброю та військову техніку, яка постійно надходила їм з території Російської Федерації через неконтрольовану ділянку державного кордону, продовжили вести бойові дії, застосовуючи при цьому тактику «турбуючих» та «провокуючих» дій. Майже щодня в районі проведення АТО продовжували гинути військовослужбовці Збройних Сил України, співробітники правоохоронних органів та фіксувалися жертви серед цивільного населення. Таким чином, Мінський процес зупинився, а збройне протистояння відновилося.
З метою отримання чергових політичних поступок як від Києва (у сфері державного суверенітету, збереження статус-кво на Донбасі та перекладання на Українську державу економічних видатків на відновлення окупованих територій і соціальне забезпечення населення), так і від європейських лідерів (зняття ізоляції, отримання «індульгенції» на Крим, гарантії невтручання у внутрішньоросійські справи, визнання пострадянського простору зоною «особливих інтересів» РФ), Москва знову вдалася до використання сили напередодні чергового раунду переговорів у Мінську.
Цього разу кульмінацією став масштабний наступ російських регулярних сил та підтримуваних ними бойовиків на Дебальцевському плацдармі. За наявними даними, під час боїв на цій ділянці з 18 січня по 18 лютого 2015 р. загинули 179 українських військових, 110 військових потрапили в полон, а 81 зникли безвісти.
На той момент Україна гостро потребувала перепочинку, оскільки військові ресурси і фінансова спроможність держави функціонували на межі можливого. З іншого боку, лідери Франції і Німеччини поставили на карту свою політичну репутацію і спроможність урядів об’єднаної Європи впливати на безпеку регіону. Тому вони були зацікавлені у припиненні вогню і врегулюванні конфлікту на сході України за будь-яку ціну.