Історія ГУЛАГу

До того ж поганими залишалися стосунки з радянським керівництвом. Співробітників посольства Польщі, відправлених у різні райони країни, могли арештовувати без пояснення причин. Побоюючись подальшого погіршення становища, генерал Андерс у травні 1942 року змінив свої плани. Замість того щоб іти до лінії фронту на захід, він добився дозволу евакуювати свої війська з Радянського Союзу. То була масштабна операція: 74 тисячі польських військових і ще 41 тисячу цивільних, серед яких було багато дітей, на поїздах вивезли до Ірану.

Через поспішний відхід генерал Андерс залишив у Радянському Союзі тисячі поляків, а також їхніх колишніх співгромадян єврейського, українського та білоруського походження. Дехто з них зрештою вступив у дивізію Костюшка, польське з’єднання Радянської армії. Інші мали чекати повернення на батьківщину до кінця війни. Ще інші так додому і не повернулися. Їхні нащадки досі живуть у польських етнічних громадах у Казахстані та на півночі Росії.

Ті, хто виїхали з СРСР, продовжили боротьбу. Після перепочинку в Ірані армії Андерса вдалося приєднатися до союзників у Європі. Діставалися вони до театру воєнних дій через Палестину, а дехто навіть через Південну Африку; потім вони брали участь у визволенні Італії, зокрема у битві за Монтекассіно. Під час війни польські цивільні громадяни розпорошилися по різних частинах Британської імперії. Польські діти потрапили до сиротинців у Індії, Палестині й навіть у Східній Африці. Більшість з них так ніколи і не повернулися до окупованої Радянським Союзом повоєнної Польщі. І сьогодні у Західному Лондоні діють польські клуби, історичні товариства і ресторани як свідчення повоєнного вигнання[1664].

Поляки, що виїхали з Радянського Союзу, зробили неоціненну послугу своїм колишнім товаришам по ув’язненню і засланню, яким поталанило менше. В Ірані й Палестині польська армія і уряд у вигнанні провели кілька опитувань серед військових та їхніх родин з метою з’ясувати, що ж саме відбувалося з поляками, вивезеними до Радянського Союзу. Оскільки евакуація армії Андерса була єдиним випадком, коли великій групі ув’язнених і засланців було дозволено залишити Радянський Союз, матеріали, отримані в цих опитуваннях, протягом півстоліття залишалися єдиним значним свідченням існування ГУЛАГу. З певними застереженнями ці матеріали також виявилися дивовижно точними: незважаючи на відсутність справжнього розуміння історії ГУЛАГу, цим в’язням-полякам вдалося передати величезні масштаби системи таборів і її географічну обширність — усе, що було потрібно, це згадати назви місцевостей, куди їх вивозили, — та жахливі умови життя.