Тягар пристрастей людських

— Я хочу, щоб ви зняли ці малюнки, Філіпе, — сказала вона нарешті. — Учора по обіді приходила місіс Формен із тринадцятого номера, і я не знала куди дивитися. Вона так витріщалася на них.

— А що з ними не так?

— Вони непристойні. Кажу вам, це гидко — розвішувати на стінах голих людей. Для дитини це теж погано. Вона вже починає помічати різні речі.

— Як ви можете бути такою вульгарною?

— Вульгарною? Я називаю це благопристойністю. Я ніколи нічого не казала, та невже ви думаєте, наче мені приємно цілий день дивитися на голих людей?

— Мілдред, невже у вас немає почуття гумору? — крижаним тоном поцікавився хлопець.

— Не розумію, до чого тут почуття гумору. Я однаково вже вирішила і можу зняти їх сама. Якщо хочете знати мою думку, мені вони здаються огидними.

— Ваша думка про них мене не цікавить, і я забороняю вам торкатися до них.

Посварившись із Філіпом, Мілдред карала його за допомогою дитини. Дівчинка любила його так само, як він її, і залюбки зранку заповзала до нього в кімнату (тепер їй пішов другий рік, і вона непогано ходила), де Кері брав її до себе в ліжко. Коли Мілдред заборонила це робити, бідолашна дитина гірко заплакала. На Філіпові вмовляння дівчина відповідала:

— Не хочу, щоб вона звикала до вас.

А якщо він продовжував наполягати, додавала:

— Вас не стосується, як я виховую мою дитину. Якщо вас послухати, здається, наче ви її батько. Я її мати, і саме мені слід вирішувати, що для неї добре, чи не так?

Дурість Мілдред дратувала Кері, але тепер він ставився до неї з такою байдужістю, що дівчині не часто вдавалося розлютити його. Філіп звик, що вона десь поруч. Настало Різдво, і хлопець отримав кілька вихідних. Він купив декілька гілок гостролиста і прикрасив квартиру, а в різдвяний день подарував Мілдред і дитині невеличкі подарунки. Готувати індичку на двох не було сенсу, тому дівчина засмажила курча і зварила куплений у сусідній крамничці традиційний пудинг. Вони самі собі поставили на стіл пляшку вина. Пообідавши, Філіп влаштувався у кріслі біля каміна й запалив люльку; він не звик до вина, тож трохи сп’янів і забув на кілька хвилин усі свої фінансові турботи, які тепер увесь час займали його думки. Він почувався затишно і щасливо. Незабаром до кімнати увійшла Мілдред і сказала, що дитина хоче поцілувати його та побажати на добраніч; усміхнувшись, він пішов до їхньої спальні. Потім наказав дитині спати, загасив гасову лампу і, залишивши двері відчиненими на випадок, якщо вона плакатиме, повернувся до вітальні.