Тягар пристрастей людських

— Пригадую одного самогубця, — казала вона Філіпові, — який кинувся в Темзу. Його виловили і привезли сюди, а через десять днів він захворів на черевний тиф через те, що наковтався річкової води.

— Він помер?

— Так, звичайно. Я досі не вирішила, можна це вважати самогубством чи ні… Ці самогубці кумедні люди. Пам’ятаю одного безробітного, у якого померла дружина. Він заклав під заставу свій одяг і купив револьвер, але поспішив і лише прострілив собі око, а потім одужав. А тоді, ви тільки послухайте, без ока і з розідраним обличчям вирішив, що, зрештою, цей світ не таке вже погане місце, і зажив щасливим життям. Я завжди помічала: люди чинять самогубство не через кохання, як усім здається, це лише вигадки романістів; вони вкорочують собі віку через нестачу грошей. Цікаво, чому це так?

— Напевно, гроші важливіші за кохання, — припустив Філіп.

Хай там що, саме гроші займали тоді його думки. Він переконався, що в легковажній приказці, яку сам часто повторював, наче жити вдвох не дорожче, ніж одному, правди було мало; витрати починали його турбувати. Мілдред не надто добре вміла хазяйнувати, і вони витрачали стільки, що могли б за ці гроші харчуватися в ресторанах; дитині потрібен був одяг, а Мілдред знадобилися черевики, парасоля та інші дрібниці, без яких вона не могла жити. Повернувшись із Брайтона, вона повідомила про намір шукати роботу, однак нічого для цього не зробила, а потім захворіла і пролежала два тижні. Одужавши, вона відвідала кілька місць із оголошень, але з цього нічого не вийшло: вона або запізнювалася, і вакансію займав хтось інший, або робота здавалася їй непосильною. Якось їй запропонували місце, але платили там лише чотирнадцять шилінгів на тиждень, а дівчина вважала, що варта більшого.