Тягар пристрастей людських

95

Повернувшись до Лондона, Філіп почав робити перев’язки у хірургічних палатах. Хірургія цікавила його не так, як терапія — експериментальна наука, що завжди залишала широкий простір для уяви. Робота була складнішою, ніж у помічника терапевта. Із дев’ятої до десятої Філіп слухав лекції; а потім слід було перев’язувати рани, виймати шви, накладати нові бинти. Він трохи пишався своїм умінням робити перев’язки і радо слухав, як медсестри хвалять його. У певні дні тижня оперували хворих, і Кері стояв посередині демонстраційної зали у білому халаті, готовий простягнути хірургові необхідний інструмент чи витерти кров, аби той міг бачити, що робить. Якщо відбувалася рідкісна операція, хірургійний театр заповнювався вщент, але зазвичай приходило не більше півдесятка студентів, і це додавало якоїсь затишності, що так подобалася Філіпові. Здавалося, в ті часи цілий світ втратив глузд від апендицитів, і через це на операційний стіл лягало чимало пацієнтів; хірург, у якого проходив практику Кері, по-дружньому змагався зі своїм колегою, хто швидше видалить апендикс, зробивши найменший розріз.

Незабаром Філіпа перевели на чергування у швидкій допомозі. Практиканти, що займалися перев’язками, працювали по черзі; зміна тривала три дні, протягом яких студент жив у шпиталі і харчувався у спільній їдальні. Кімнатка для практикантів розташовувалася на першому поверсі біля палати невідкладної допомоги; там стояла розкладачка, яку вдень ховали у шафу. Черговий повинен був залишатися на варті цілодобово і займатися усіма невідкладними випадками. Доводилося весь час залишатися на ногах; а вночі рідко випадало кілька годин, щоб над головою не калатав дзвіночок, від якого студенти інстинктивно підскакували з ліжка. Суботня ніч була, звичайно, найгарячішою порою, а на закриття шинків припадала найбуремніша година. Поліція приносила п’яних, як чіп, чоловіків, яким потрібно було промити шлунок; жінки (теж не надто тверезі) приходили з розбитою головою чи закривавленим носом — подарунком від чоловіків: дехто присягався, що судитиметься, а інші, соромлячись, наполягали, що все сталося випадково. Якщо студент міг упоратися з перев’язкою сам, то брався за роботу, але якщо рана була серйозною, відправляв за лікарняним хірургом. Робити це доводилося обережно, адже хірургу не надто подобалося через якісь дурниці тягнутися униз сходами п’ять поверхів. Пацієнти траплялися різні: хтось із порізаним пальцем, а хтось із перерізаним горлом. Приходили хлопці зі спотвореними якимись механізмами руками, приносили чоловіків, що потрапили під кеб, і дітей, які, граючись, зламали кінцівку; час від часу поліція приносила самогубців-невдах: Філіп бачив мертвотно-блідого чоловіка з божевільними очима і велетенською раною від вуха до вуха: він кілька тижнів лежав у палаті під наглядом констебля — мовчазний, розгніваний, що продовжує жити, похмурий; він не приховував, що здійснить наступну спробу вкоротити собі віку, щойно його відпустять. Палати були переповнені, тож коли поліція привозила самогубців, лікарняний хірург опинявся перед непростим вибором: якщо відіслати нещасного до поліцейського відділку, а він там помре, в газетах напишуть неприємні речі; а часом відрізнити, помирає пацієнт чи залив баньки, було непросто. Філіп не лягав спати, поки не почувався виснаженим, — однаково кожну годину доводилося вставати; він сидів у палаті невідкладної допомоги і в перервах між пацієнтами балакав із нічною сестрою. Чоловікоподібна жінка з сивим волоссям працювала на цій посаді вже двадцять років. Робота їй подобалося — жінка сама собі була хазяйкою, і їй не набридали інші медсестри. Рухалася вона повільно, але була готова на все й ніколи не підводила у складній ситуації. Недосвідченим і часто нервовим практикантам жінка здавалася надійною, мов скеля. Вона бачила тисячі студентів, і вони не справляли на неї враження: нічна сестра до всіх зверталася «містере Браун», а якщо хтось виправляв її, називаючи своє справжнє ім’я, просто кивала і продовжувала називати його «містером Брауном». Філіп із цікавістю слухав її розмови в порожній кімнатці, де яскраво горіла гасова лампа і стояли лише дві кушетки, набиті кінським волосом. Жінка давно вже не вважала пацієнтів людськими істотами; вони були для неї «запоями», «зламаними руками» і «перерізаними горлами». До гріхів, нещасть і жорстокості цього світу нічна сестра ставилася філософськи; людські вчинки не здавалися їй вартими похвали чи докорів. Вона просто погоджувалася з їхнім існуванням. Гумор у жінки був досить похмурий.