Тягар пристрастей людських

Він спробував підвестися, але дівчина не дозволила.

— Я справді люблю вас, Філіпе, — сказала вона.

— Не верзіть дурниць.

— Це не дурниці, а правда. Я жити без вас не можу. Я хочу вас.

Філіп випручався з її обіймів.

— Будь ласка, вставайте. Ви виставляєтеся на посміховисько і робите з мене дурня.

— Я люблю вас, Філіпе. Я хочу спокутувати за всі образи, яких вам завдала. Я більше так не можу, це суперечить людській природі.

Він вислизнув із крісла, залишивши її сидіти там.

— Мені страшенно прикро, але вже пізно.

Мілдред зайшлася риданнями, від яких краялося серце.

— Чому? Як ви можете бути таким жорстоким?

— Думаю, через те, що я занадто палко вас кохав. Моя пристрасть вичерпалася. Думка про будь-яку близькість лякає мене. Я не можу дивитися не вас, не згадуючи Еміля і Ґріффітса. Тут нічим не зарадиш. Гадаю, це просто нервове.

Мілдред схопила Філіпа за руку і вкрила її поцілунками.

— Не робіть цього! — крикнув він.

Дівчина відкинулася в кріслі.

— Я так більше не можу. Якщо ви мене не кохаєте, я краще піду геть.

— Не будьте дурепою. Ви не маєте куди йти. Можете залишатися тут скільки вам заманеться, але зрозумійте нарешті: ми просто друзі й нічого більше.

Тоді Мілдред раптом припинила вдавати пристрасть і тихенько вкрадливо засміялася. Непомітно наблизившись до Філіпа, вона обійняла його й улесливо зашепотіла на вухо:

— Не будьте таким дурним. Думаю, ви просто нервуєте. Ви ще не знаєте, якою я можу бути милою.

Мілдред притулилася до Філіпа і потерлася своєю щокою об його. Її посмішка здавалася Філіпові бридким хтивим вищиром, а багатозначний блиск очей сповнював жахом. Він інстинктивно відсахнувся.

— Не треба, — кинув.

Утім, Мілдред його не відпускала. Її губи шукали його вуста. Філіп схопив дівчину за руки, із зусиллям відірвав їх від себе і відштовхнув її.

— Ви огидна, — сказав він.

— Я?

Аби втримати рівновагу, Мілдред ухопилася однією рукою за камінну полицю. Якусь мить вона дивилася на Кері, і раптом на її щоках з’явилися дві червоні плями. Вона верескливо й роздратовано розреготалася.

— Це я огидна?

Мілдред змовкла і рвучко ковтнула повітря. А потім вибухнула шаленим потоком лайки. Вона дерла пельку, обзиваючи Філіпа всіма словами, які могла вигадати. Ці брудні прокльони спантеличили Кері, адже дівчина завжди так прагнула здаватися вишуканою, так дивувалася непристойностям, — він і гадки не мав, що вона знає всі ці слова, які тепер вилітали з її рота. Мілдред підійшла до нього і впритул наблизила своє спотворене гнівом обличчя. Вона верещала і бризкала слиною.

— Я ніколи не кохала вас, жодної миті. Я завжди мала вас за дурня й помирала з вами від нудьги, нудьгувала так, що аж щелепи зводило, я ненавиділа вас, і якби не гроші, ніколи б не дозволила торкнутися до себе пальцем, а від ваших поцілунків мене нудило. Як ми з Ґріффітсом із вас сміялися! Сміялися, що ви такий бовдур. Бовдур! Бовдур!