Тягар пристрастей людських

— Вдома мені щодня доводиться готувати; мене від цього аж нудить, я хочу якихось змін.

Філіп погодився, а Мілдред випадково знала про один пансіонат у Кемптауні, де з кожного братимуть двадцять, щонайбільше двадцять п’ять шилінгів на тиждень. Вони домовилися, що вона напише туди і замовить кімнати, але, повернувшись додому, Філіп виявив, що Мілдред цього не зробила, і розгнівався.

— Не думаю, що ви мали так багато справ, — кинув він.

— Ну, я не в змозі пам’ятати все на світі. Хіба ж я винна, що забула?

Філіпові так кортіло швидше поїхати до моря, що він не хотів гаяти час на листування з господинею пансіонату.

— Ми залишимо багаж на вокзалі, підемо туди й подивимося, чи є в них вільні кімнати. Якщо є, просто відправимо за нашими речами носія.

— Як вам завгодно, — манірно озвалася Мілдред.

Дівчина ненавиділа, коли її в чомусь звинувачували. Ображено усамітнившись у зверхньому мовчанні, вона байдуже спостерігала, як Філіп готується до від’їзду. Від серпневого сонця в маленькій квартирі було спекотно й задушливо, а вулиця наганяла до кімнат смердюче тепло. Лежачи в маленькій палаті зі стінами, пофарбованими червоною клейовою фарбою, він сумував за свіжим повітрям і мріяв, як море бризкатиме водою на груди. Філіпові здавалося, що ще одна ніч у Лондоні закінчиться для нього божевіллям.

Побачивши на брайтонських вулицях натовпи відпочивальників, Мілдред знову перебувала в гарному гуморі, і дорогою до Кемптауна настрій у них обох був чудовий. Філіп погладив дитячу щічку.

— За кілька днів вони матимуть зовсім інший колір, — пообіцяв він, усміхаючись.

Вони приїхали до пансіонату й відпустили екіпаж. Двері відчинила неохайна покоївка і на Філіпове запитання про вільні кімнати пообіцяла перевірити. Потім вона привела господиню. Огрядна й ділова жінка середніх років спустилася сходами, уважно оглянула гостей професійним поглядом і поцікавилася, яке житло вони шукають.

— Дві окремих кімнати, і, якщо можна, ми хотіли б попросити дитяче ліжечко для однієї з них.

— Боюся, у мене немає двох окремих кімнат. У мене є одна велика кімната для двох, куди я можу поставити ліжечко для дитини.

— Не думаю, що нас це влаштує, — відповів Філіп.

— Наступного тижня я зможу дати вам ще одну кімнату. Просто зараз у Брайтоні багато гостей, і доводиться брати те, що дають.

— Якщо це всього на кілька днів, Філіпе, гадаю, ми змогли б якось потерпіти, — втрутилася Мілдред.

— Мені здається, нам буде зручніше у двох кімнатах. Чи могли б ви порадити нам якийсь інший пансіонат?

— Можу, але не думаю, що в них є більше вільних кімнат, ніж у мене.

— Якщо ваша ласка, дайте нам їхню адресу.

Огрядна жінка порадила пансіонат на сусідній вулиці, і вони пішли туди пішки. Філіп уже досить добре ходив, хоча залишався слабким і мусив спиратися на ціпок. Мілдред несла дитину. Вони трохи пройшли мовчки, аж раптом Філіп помітив, що дівчина плаче. Це роздратувало його, і він вдавав, наче нічого не помічає, але Мілдред вимагала уваги.