Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
По суті спільним для історіографії XIX — початку XX ст. було те, що Київська Русь не розглядалась як різновидність феодальної держави. Природно, що не були поставлені питання її політичної форми і соціальної природи владних структур, а також базисних основ. Характерно, що цю особливість вітчизняної історіографії чітко помітив уже М. П. Павлов-Сільванський на початку XX ст. Згідно з ним, «хороший тон» російської історичної науки бачити в усіх явищах давньоруського життя глибоку різницю із Заходом не сприяв розумінню нею сутності соціально-економічної природи Русі.
В радянський період цей недолік вітчизняної історіографії був подоланий, але без перекосу також не обійшлося. В окремих працях надто спрощено подавалась тотожність феодальних інститутів Русі і країн Західної Європи. Так, М. М. Покровський рішуче заперечив тезу В. Й. Ключевського та інших істориків ліберального спрямування про те, що на Русі розвинулась не феодальна держава, як у Франції, Англії чи Німеччині, а цілком особливий тип надкласової влади. Русь була типовою феодальною державою, політична структура якої, згідно з М. М. Покровським, впродовж X—ХІІІ ст. не зазнавала скільки-небудь кардинальних змін. Що стосується політичної форми держави, то вона уявлялась історику як республіканська. Давньоруські республіки почали аристократією походження, а закінчили аристократією капіталу, але між ними пройшли стадію, яку можна назвати демократією.
Згідно з С. В. Юшковим, феодальна державність проходить у своєму розвитку ряд стадій, політичних форм. Історія знає феодальні монархії і феодальні республіки. Київська Русь найбільше відповідала формі ранньофеодальної монархії. Складалася вона в часи Володимира Святославича, коли відбулась стабілізація державних рубежів, внутрішня об’єднаність територій на чолі з сильним політичним центром — Києвом. Ця політична форма існувала як на етапі становлення держави, так і в період її феодальної роздробленості. С. В. Юшков вважав Київську Русь комплексом окремих держав, пов’язаних між собою системою сюзеренітету-васалітету. Діяльність феодального монарха спрямовувалась радою із верхівки феодалів, для вирішення найбільш важливих загальноруських питань скликались князівські з’їзди.
Подальший розвиток теза С. В. Юшкова щодо характеру васальних відносин на Русі знайшла у працях Б. Д. Грекова, М. М. Тихомирова, В. Й. Довженка, В. Т. Пашуто, Л. В. Черепніна та інших істориків. За незначним винятком, історики радянського періоду були одностайні у ствердженні феодального характеру Київської держави X—ХІІІ ст.
На першому її етапі, що датується IX — 30-и роками XII ст., формою держави була «ранньофеодальна монархія». Що стосується другого етапу (від 30-х років XII по 40-і роки XIII ст.) подібної одностайності не спостерігається. Тривалий час під впливом праць Б. О. Рибакова вважалось, що Київська Русь як єдина феодальна держава перестала існувати уже в 30-і роки XII ст. На зміну їй прийшли незалежні князівства-королівства, князі яких вважали себе суверенними володарями, а влада київського князя назавжди відійшла в минуле.
Рис. 26. Маршрут полюддя в X ст. (реконструкція Б. О. Рибакова).
Теза розпаду Київської держави з 30-х років XII ст. була згодом поставлена під сумнів (В. Й. Довженок, П. П. Толочко, В. Т. Пашуто, Л. В. Черепній та інші). Дослідники все більше схилялись до думки, що так звана феодальна роздробленість країни не означала державного розпаду. Зміцнення феодального способу виробництва привело до зміни форм політичної і правової надбудови, а зовсім не до розпаду держави. До того ж, удільні князівства зовсім не були породженням епохи феодальної роздробленості, а характеризували адміністративно-територіальну структуру Русі і на її першому етапі.
Отже, якої форми набув державний устрій Русі у XII—ХIIІ ст.? За визначенням В. Т. Пашуто — це система «колективного сюзеренітету», коли Руссю правив не лише великий київський князь, а й ряд інших найбільш сильних князів, які сиділи в удільних столицях і мали наділи у Київській землі.
Зрозуміло, що і поділ історії Русі на два періоди (ранньофеодальний та феодальної роздробленості), і визначення форм її державного устрою як «ранньофеодальної монархії» й системи «колективного сюзеренітету» значною мірою умовні. Жодна форма будь-якого періоду не виступає у єдиній і незмінній структурі. Колективне управління на Русі з’явилось ще на початку другої половини XI ст. Вмираючи, Ярослав Мудрий поділив державну територію між синами, кожний з яких отримав свою частку. Згідно із заповітом, вони разом очолили Київську Русь. Після смерті Ізяслава Ярославича тріумвірат Ярославичів змінився дуумвіратом. У XI ст. він модифікується у форму одночасного «сидіння» на київському столі двох князів, але і це співправління не було новим. Щось подібне Русь знала уже в IX—X ст., коли дуумвірами на київському столі були Аскольд і Дір, Олег і Святослав. Своєрідним дуумвіратом були також Ярослав Мудрий і чернігівський князь Мстислав.