Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Таким чином, грошова система Русі IX—ХІІІ ст. пройшла у своєму розвитку всі стадії становлення — від товаро-грошей через монетний номінал вартості до усвідомлення обігу грошового матеріалу, що не мав ніякої споживчої вартості (шкіряні асигнації), при збереженні металевої основи у засобах обміну на міжнародних й загальноруських ринках.
Розділ V
Державно-політичні і суспільні відносини на Русі
Глава 1
Політична форма держави
Проблема державного устрою Русі не знімається з порядку денного історичної науки впродовж щонайменше двохсот років. За цей час історики намагались обґрунтувати ряд концепцій руської державності, які, хоч і не заперечували одна одну цілком, все ж мали суттєві розходження. Наріжним їх каменем було ставлення до міжкнязівських відносин.
Більшість істориків кінця XVIII — першої половини XIX ст. уявляли Русь у формі сімейно-родового володіння. Найчіткіше ця теорія була сформульована С. М. Соловйовим і дістала визначення родової. Суть її полягала в тому, що основною політичною силою Русі була князівська династія Рюриковичів. Міжкнязівські відносини регулювались не державним «началом», а сімейно-родовим, яке визначалось генеалогічним старшинством князів.
«Родова теорія» С. М. Соловйова справила глибокий вплив на історіографію другої половини XIX ст. Він відчувається у працях навіть тих учених, які усвідомлювали її обмеженість і намагалися доповнити її поняттями общинного побуту і вотчини. Це стосується й автора федеративної теорії М. І. Костомарова, за яким Русь була федерацією князівств, очолюваних представниками єдиного княжого роду. Ще виразнішу підтримку родова теорія знайшла з боку В. Й. Ключевського, який вважав, що на Русі мала місце єдина верховна влада, тільки не одноособова монархічна, а колективна. Весь князівський рід став елементом політичної єдності держави.
По суті, прихильником «родової теорії» виступив і С. Ф. Платонов, хоч і намагався вийти за межі її жорсткої схеми. Згідно з ним, на Русі панував родовий порядок успадкування столів як ідеальна законна норма, але виникали умови, які послаблювали його. Київську Русь історик розглядав як сукупність багатьох князівств, об’єднаних єдиною династією, спільністю релігії, мови і народної свідомості. Політичний зв’язок руського суспільства був слабший за всі інші і це стало однією з найсуттєвіших причин падіння Київської Русі.
Універсальність «родової теорії» була поставлена під сумнів дослідниками давньоруського права, насамперед В. І. Сергеевичем, який запропонував «теорію договірного права». Суть її полягала в тому, що замість родової солідарності руських князів і родинної етики їх стосунків, на перший план виводились особисті тимчасові угоди із взаємними зобов’язаннями. Останні справді мали місце в міжкнязівських відносинах, але відігравали не визначальну, а другорядну роль. Домовлялись, бо були, як зазначено в літописі, «єдиного діда внуками».
Інший погляд на проблему руської державності запропонував О. С. Пресняков. Він першим відмовився від пошуку єдиного визначального принципу у міжкнязівських відносинах. Останні регулювались, на його думку, як родовим звичаєм «старійшинства», так і нормами сімейного права, що виробили згодом поняття «вотчини». Боротьба «старійшинства» і «вотчини» була основним змістом міжкнязівських відносин на Русі в ХІІ—ХІІІ ст. На першому етапі (до середини ХІІ ст.) переважав принцип «старійшинства» і це забезпечувало єдність країни, на другому (до середини XIII ст.) — він відступив під натиском вотчини, що й призвело до розпаду держави. Визначаючи форму державності Русі, О. С. Пресняков прийшов до несподіваного висновку, що наша давнина взагалі не знала єдиної держави; вона мала справу з багатьма невеликими державами, що існували одночасно. Русь не можна визначити ні як єдину державу, ні як федерацію, ні навіть як суверенну державу.
Велику увагу державному розвитку Русі приділив М. С. Грушевський. Опрацювавши широке коло писемних та археологічних джерел, він показав всю складність і суперечливість історичного розвою руської державності. Піддавши справедливій критиці висновки Соловйова й Ключевського щодо родового принципу успадкування столів як ідеальної норми, М. С. Грушевський не зміг запропонувати їй скільки-небудь прийнятної альтернативи.