ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Звіт Таґуби потрапив до редакції журналу New Yorker, і його висновки і фотографії було опубліковано у статті Герша, але це сталося лише, коли фотографії вже з’явилися в програмі 60 Minutes II 28 квітня 2004 року. (Як ви пам’ятаєте, ця історія почалася для мене саме з цієї програми)
Таґуба без особливих церемоній розкритикував звіт свого колеги, генерала Райдера. «На жаль, багато системних проблем, виявлених під час розслідування [Райдера], не були усунуті і стали предметом нашого розслідування, — пише він. — Доводиться визнати, що багато зловживань щодо затриманих відбувалися одночасно або майже одночасно з розслідуванням Райдера» (курсив додано для наголошення фрази). Далі в звіті Таґуби сказано: «Всупереч висновкам звіту [генерал-майора] Райдера, я бачу, що військовослужбовців 372-ої роти військової поліції, 800-ї бригади військової поліції з самого початку направили туди, щоб змінити стан справ у виправному закладі, “створити умови” для допитів військової розвідки». Також зазначалося, що офіцери військової розвідки, агенти ЦРУ, представники приватних компаній і працівники ІДУ [інших державних управлінь] «активно спонукали охоронців — військових поліцейських — створювати фізичні і психологічні умови для “успішніших” допитів свідків».
На підтримку цього твердження Таґуба наводить дані під присягою свідчення кількох охоронців, які підтверджують співучасть у зловживаннях працівників військової розвідки і слідчих.
Спеціаліст Сабріна Харман з 372-ої роти військової поліції в показах під присягою розповіла про випадок, коли затриманого поставили на ящик і під’єднали йому електроди до пальців рук, ніг і пеніса. І уточнили, що «її завдання — не давати затриманому заснути». Сказала, що працівник військової розвідки розмовляв з [капралом] Ґрейнером [sic].
І заявила: «Працівник військової розвідки хотів змусити їх говорити. А завдання Ґрейнера [sic] і Фредеріка — допомагати військовій розвідці і приватним компаніям так, щоб ці люди почали говорити».
Таґуба наводить свідчення сержанта Джавала Дейвиса про вплив працівників військової розвідки і представників приватних компаній на охоронців військової поліції, що він бачив особисто:
Я сам був свідком того, як ув’язнених в центрі військової розвідки, блок 1А, змушували робити різні речі, які я вважаю сумнівними з погляду моралі. У блоці 1А нам сказали, що у них інші правила й інші СПП [стандартні процедури поводження] з ув’язненими. Я ніколи не бачив статуту або інших документів, де було б викладені ці правила або стандартні процедури, мені про них тільки усно говорили. За 1А відповідав капрал Ґренєр [sic]. Він стверджував, що агенти і солдати військової розвідки давали йому різні завдання, але не було нічого письмового, на що він міг би послатися [sic]». Коли я запитав сержанта Дейвиса, чому правила в блоках 1А і 1Б відрізнялися від правил в інших корпусах в’язниці, він заявив: «В інших корпусах сидять звичайні в’язні, а в блоках 1А і 1Б — ті, кого тримає там військова розвідка». Коли ж я запитав, чому він не доповів про зловживання вищим за званням офіцерам, сержант Дейвис заявив: «Бо я думав, що якби вони робили те, що не відповідає встановленим процедурам або правилам, то хтось про це сказав би. [Тут ми знову можемо спостерігати зло бездіяльності]. Крім того, блок 1А перебуває у розпорядженні військової розвідки, і мені здавалося, що працівники військової розвідки схвалюють зловживання». Сержант Дейвис також заявив, що чув, як працівник військової розвідки заохочував охоронців жорстко поводитися із в’язнями. На запитання, що саме говорив працівник військової розвідки, він відповів: «Розговоріть цього хлопця. Влаштуйте йому поганеньку ніч.
Нехай він отримає як слід». Він стверджував, що ці коментарі було адресовано капралові Ґренєру [sic] і сержанту Фредеріку. Зрештою сержант Дейвис сказав, що «працівники військової розвідки, як я зрозумів, хвалили Ґренєра [sic] за те, як він поводиться із затриманими, що перебувають у розпорядженні військової розвідки. Наприклад, вони казали: “Чудово, вони ламаються дуже швидко. Відповідають на всі запитання. Дають нам потрібну інформацію”. Щось таке».
Заява Джейсона Кеннела з 372-ї роти військової поліції нагадала мені, як під час Стенфордського в’язничного експерименту за порушення правил наші охоронці відбирали у в’язнів матраци, ковдри, одяг і подушки:
«Я бачив, що вони голі, але працівники військової розвідки просили нас забрати у них матраци, ковдри та одяг». Кеннел не міг згадати, хто саме із працівників військової розвідки просив це зробити, але зазначив: «якщо вони хотіли, щоб я це робив, то повинні були надати мені відповідні документи». Згодом йому повідомили, що «ми не повинні робити нічого, що принижує гідність ув’язнених».