Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
11 Пелагій (бл. 360 — після 418)—християнський чернець; започаткував релігійне вчення, що стверджувало спасенність морально-аске-тичних зусиль людини і заперечувало спадкову силу гріха; було визнане за єресь на третьому вселенському соборі 431 р.
А ф а насій — тобто Афанасій Великий (293—373), александрій-ський патріарх, один з ідеологів («отців») християнської церкви; борець проти аріанства; автор апологетичних, полемічних, догматико-історичних богословських творів, послань і повчань.
18 Кирил о.— Йдеться про Кирила Александрійського (бл. 376—444) александрійського архієпископа і патріарха, автора трактатів і послань догматичного та полемічного змісту.
17 Г ригорій Назіанський (Назіанзин, або Григорій Богослов; бл. 330 — бл. 390) — візантійський письменник, один з ідеологів («отців») християнської церкви, константинопольський архієпископ.
18 А р і й (? — 336) •— александрійський священик; стверджував, що Христос — не істинний бог, а лише «найдосконаліше творіння» бога-отця. На Нікейському соборі його вчення визначено як єресь. У період Реформації ідеї Арія підхопили деякі протестантські секти, зокрема соцініани, очолювані італійцем Фаустом Соціном.
19 М а к е д о н і й — константинопольський єпископ, напіваріанин; його вчення було засуджене другим вселенським собором.
20 Несторій (? — після 690) •— основоположник несторіанства, течії в християнстві, згідно з ученням якої Ісус Христос народився людиною і лише згодом став сином божим (месією). Несторіанство було засуджено як єресь на ефеському соборі 431 р.
Церінт (Керінф; І ст.) —іудейський філософ з Єгипту; переселившись у Малу Азію, заснував єретичну секту, члени якої стверджували, що старозавітний і новозавітний боги неідентичні, що Ісус Христос — смертна людина, мудрець і правдолюб, що народився він од Йосифа і Марії і лише після хрещення в Іордані, пізнавши бога-отця, набув дар чудо-творіння.
22 Вселенські собори — зібрання ієрархів християнської церкви з усього світу, які обговорюють і ухвалюють догмати віри і правила поведінки віруючих. Православна церква визнає сім вселенських соборів: 1-й 325 р. в Нікеї, 2-й 381 р. в Константинополі, 3-й 431 р. в Ефесі, 4-й 451 р. в Халцедоні, 5-й 553 р. в Константинополі, 6-й 680—691 pp. в Константинополі, 7-й 783—787 pp. в Нікеї.
23 п
ом існі собори — з’їзди самостійних (автокефальних) християнських церков, на яких обговорювалися проблеми віровчення, обрядності, церковного урядування тощо.
24 Стоїки — прихильники філософського вчення, яке виникло в IV ст. до н. е. в Афінах; за вище благо вважали доброчесність, яка досягається подоланням пристрастей, життям, згідним з природою, з розумом; підносили мужність, здатність протистояти життєвим злигодням.
25Гелазій І римський єпископ в 492—496 pp., змагався за глаг венство римської церкви проти константинопольських патріархів; встановив розрізнення канонічних і апокрифічних, ортодоксальних і гетеродок-сальних книг; богослов-полеміст.
26 Л е в.— Йдеться про Льва І Великого - римського папу (440—461), автора полемічних творів, зокрема послання до константинопольського архієпископа Флавіана проти єресі євтихіаи (монофізитів), які вважали, що Ісус Христос мав лише одну, божественну природу.
27 ... Арістотелевого вашого крутійського розу-м у...— Йдеться про схоластичну діалектичність тогочасного західноєвропейського філософського мислення, яке набувало дедалі більшої популярності на Україні.
28 Максим преподобний (Сповідник; бл. 580—662) — візантійський богослов, головний опонент монофелітів, коментатор «Ареопагітик»; завдання людини вбачав у відновленні цілісності своєї природи і космосу. Справив вплив на середньовічну містику.
29 Іоанн із Дамаска (Дамаскін; бл. 675 — бл. 754) —візантійський письмениик-богослов, філософ і поет; родом із Дамаска; обстоював перевагу церковної влади над світською. Автор тбору «Джерело знання».
30 Феофілакт — візантійський письменник-богослов, коментатор Нового завіту Біблії; в боротьбі між східною і західною християнськими церквами займав примирливу позицію; автор листів і «Царської настанови», адресованої його учневі — візантійському царевичу Константину; у 1094— 1107 pp.— архієпископ в Охріді.
31 Ніл Фессалонікійськи й.— Ідеться про Ніл а Кавасіла, який був фессалонікійським (солуиським) архієпископом бл. 1340 p.; противник латинян і поборник православ’я; автор полемічних творів «Про причини розділення церков» .і «Про першість папи». Його вчення ввібрало в себе також сократівську проблему можливості для людини пізнати світ і осягти об’єктивну істину. Це започаткувало візантійський, а відтак і всеєвро-пейський гуманізм.