Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Онисифор — біблійний новозавітний персонаж; у другому посланні до Тимофія (гл. 1, ст. 16) апостол Павло висловлює йому подяку за те, що той підкріпляв його, коли він був ув’язнений (гл. 4, ст. 19).
121 Є п і ф р а т — мабуть, Спафрас, чи Єпафр, один із сімдесяти апостолів, сподвижник апостола Павла; Павло згадує про нього в посланні до колосян, гл. 1, ст. 7; гл. 4, ст. 12.
122 Д і м а с — біблійний новозавітний персонаж, учень апостола Павла, згаданий ним у посланні до колосян, гл. 4, ст. 10, та в другому посланні до Тимофія, гл. 4, ст. 10.
1 Лука — за бібілійними легендами, один з учнів Ісуса Христа, йослідовник і сподвижник апостола Павла; йому приписується авторство двох книг Нового завіту Біблії — Євангелія від Луки і Діянь апостолів.
124 Н и к о л а й Л і р а (бл. 1270—1349) — чернєць-францісканець, богослов і проповідник, професор Паризького університету, автор першого повного коментаря до усіх книг Старого і Нового завітів.
ш Дімас-папеж — папа римський у 366—384 pp.
126 П о н т — країна в північно-східній частині Малої Азії, на узбережжі Чорного моря; у 64 р. стала римською провінцією.
127 В і т і н і я (Віфівія) — римська провінція у Малій Азії; за візаитійських імператорів головними містами її були Нікомідія і Нікея.
128 Євсевій — тобто Євсевій Памфіл (бл. 270 — бл. 340), один' з найвидатніших істориків раннього середньовіччя, автор «Церковної історії»; вважається основоположником християнської церковної історіографії.
129 А х і я (А х а я) — країна на півночі Пелопоннесу; після римського завоювання у 146 р. до н. е. стала римською провінцією, а її назва поширилась на всю Грецію.
130 ... Іриней, гісторик костьола, учитель церковки й...— Ідеться, мабуть, про Ірінея (?—202), одного з ідеологів («отців») християнської церкви, єпископа ліонського, знавця грецької поезії й філософії, хрестителя поган у Галлії; головний його твір «Проти ересей» присвячено полеміці з гностиками.
131 К л и м е н т (?—бл. 103) — учень апостолів Петра і Павла, з 92 р.— римський єпископ. Імператор Траян заслав Климента в Херсонес Таврійський, де його було замучено.
132 А н а кл е т.— Йдеться про Анакліта І, афінянина родом, римського напу в 79—91 pp.
133 Лін — один із сімдесяти апостолів, котрий жив у ЗО — 60-х роках; єпископ римський.
1 4 ... патріархове всіх чотирьох столиць...— тобто Ієрусалима, Антіохії, Александрії і Константинополя.
135 Братство віленськоє — національно-релігійна організація православного населення міста Вільно; з 1584 р. звалося Троїцьким,
з 1605 р.— Святодухівським; проіснувало до кінця XVIII ст. і було осередком білорусько-українського політичного і культурного співробітництва; вело активну боротьбу проти католицької експансії на білоруські й українські землі; відіграло істотну роль у розвитку білоруської й української культури (шкільної освіти, літератури, книгодрукування).
Me леті й СМОТРИЦЬКИЙ
Мелетій Смотрицький (мирське ім’я — Максим; бл. 1577 — 1633) — син Герасима Смотрицького. Учився в Острозькій школі. Належав до діячів Острозького гуртка. Його вчителем був Кирило Лукаріс, вихованець Падунського університету, майбутній константинопольський патріарх. На початку 90-х років — студент Віденської єзуїтської академії, домаш-ций вчитель у родинах білоруських православних магнатів, князів Огин-ських і Соломирецьких. Разом зі своїм вихованцем Богданом Соломи-рецьким він їде за кордон, вчиться в німецьких протестантських університетах Бреслау, Нюрнберга, Лейпціга, Вітенберга.
Близько 1604 р. Мелетій стає членом православного братства у Вільні. З кінця XVI ст. виступає з полемічними антиуніатськими творами. які до пас не дійшли. 1608 р. датовано його полемічний польськомов-ний трактат «Антиграфи», 1610 р. з’являється «Тринос», який ставить його автора у православних читачів майже на рівні з Іоанном Златоустом. Водночас цей твір спричиняє жорстокі репресії з боку властей, зокрема дворічним ув’язненням поплатився видавець «Триноса» Лонгин Карпович, майбутній архімандрит Святодухівського монастиря Леонтій. Протягом наступного десятиліття Максим учителює у віденській братській школі, 1616 р. керує київською братською. школою. 1617 р. він знов у Вільні, де приймає постриг у Святодухівському монастирі під ім’ям Мелетія. Тут він працює над перекладом «Євангелія учительного», приписуваного константинопольському патріарху Каліст> (Єв’є, 1616), і «Граматикою» (Єв’є, 1619). 1620 р. Мелетій виголошує казання «на погреб» свого сподвижника
і духовного наставника, видавця «Триноса» Леонтія Карповича. По смерті Леонтія братія Святодухівського монастиря обирає Мелетія своїм архімандритом. Тісні зв’язки між Леонтієм та Мелетієм, високий рівень літературного хисту останнього дозволяють припускати, що Мелетій був автором віршованого «Ляменту» на смерть Леонтія Карповича (Вільно, 1620). В момент.відновлення православної ієрархії {єрусалимським патріархом Феофа-ном .1620, р. Мелетій висвячується на архієпископа пол9цького, єпископа вітебського. і мстйславського; протягом наступних трьох років він пише кілька полемічних і теологічних творів. Звинувачений у підбурюванні православних міщан Вітебська на вбивство уніатського єпископа Йосафата Кунцевича (1623), Мелетій опиняється в стані духовної кризи. Він вирушає в паломницьку і дипломатичну мандрівку по «святих місцях», під час якої веде перетрактації із константинопольським патріархом в українсько-білоруських церковних справах. Повернувшись 1626 р. із свого «хоженія», Мелетій вступає в конфлікт із верхівкою православного духівництва і, перейшовши в унію, пише кілька антиправославних трактатів. ГІомер