Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Екстрьом не робив таємниці і з того, що має намір вимагати в першу чергу поміщення Лісбет Саландер до психіатричної установи закритого типу, а вже в другу — тривалого тюремного ув’язнення. За нормальних обставин порядок був би зворотним, але він вважав, що в її випадку є всі ознаки таких очевидних психічних відхилень, про що говорять однозначні результати судово-психіатричної експертизи, що він просто не бачив альтернативи. З висновком судово-психіатричної експертизи суд не погоджувався украй рідко.
Екстрьом наполягав також, що Саландер повинна як і раніше вважатися недієздатною. В одному інтерв’ю він із стурбованим обличчям заявив, що в Швеції є кілька соціопатичних осіб з тяжкими психічними відхиленнями, що становлять небезпеку для самих себе і оточуючих, і що наука поки не знає інших шляхів, окрім як тримати таких людей під замком. Він згадав випадок із схильною до насильства дівчиною Аннет, ім’я якої в 70-х роках не сходило із сторінок газет і яка вже тридцять років утримується в закритій установі. Будь-які спроби ослабити їй обмеження призводили до того, що вона немов божевільна кидалася на родичів і лікарняний персонал або намагалася заподіяти шкоду самій собі. Екстрьом вважав, що Лісбет Саландер страждає на аналогічні психопатичні порушення.
Інтерес ЗМІ підігрівався і тією обставиною, що адвокат Лісбет Саландер Анніка Джанніні у пресі не висловлювалася. Вона послідовно відмовлялася давати інтерв’ю з метою викласти свою точку зору. В результаті ЗМІ перебували у скрутній ситуації — сторона обвинувачення щедро ділилася інформацією, тоді як сторона захисту, як виняток, ані словом не натякала на те, як Саландер ставиться до обвинувачення і яку стратегію збирається застосувати захист.
Цю обставину коментував юридичний експерт, найнятий для висвітлення справи однією з вечірніх газет. Експерт констатував, що Анніка Джанніні — поважаний адвокат з прав жінок, але не має жодного досвіду роботи за межами цієї галузі, і робив висновок, що вона абсолютно не підходить для захисту Лісбет Саландер. Мікаель Блумквіст також знав від сестри, що тій телефонувало багато відомих адвокатів, які пропонували свої послуги, але за дорученням своєї підзахисної Анніка Джанніні люб’язно відхиляла всі подібні пропозиції.
Чекаючи початку суду, Мікаель окинув оком інших слухачів. На місці біля самого виходу він раптом помітив Драґана Арманського.
Їх погляди на мить зустрілися.
В Екстрьома на столі лежав чималий стос паперів. Він привітно кивав декому із журналістів.
Анніка Джанніні сиділа за своїм столом навпроти Екстрьома. Вона розбирала папери, не дивлячись ні на кого. Мікаелю здалося, що сестра трохи нервує. Легке хвилювання перед виходом на сцену, подумав він.
Потім до зали увійшли голова, юридичний радник, судді та засідателі. Головою був суддя Йорген Іверсен — п’ятдесятисемилітній чоловік з білим волоссям, худорлявим обличчям і легкою ходою. Мікаель ознайомився з біографією Іверсена і з’ясував, що той відомий як дуже досвідчений і справедливий суддя, котрий уже працював на багатьох гучних процесах.
Під кінець до зали суду ввели Лісбет Саландер.
Хоча Мікаель і звик до здатності Лісбет підбирати визивний одяг, він подивувався тому, що Анніка Джанніні дозволила їй з’явитися в залі суду в короткій чорній шкіряній спідниці з одірваним підгином і чорній майці з написом «І am irritated»,[61] що приховувала лише частину її татуювань. Ще на ній були черевики, ремінь із заклепками і гольфи в чорну й лілову смужку, в кожному вусі виднілося з десяток колечок і ще по кілька на губі й бровах. Коротеньке чорне волосся, що відросло за три місяці після черепної операції, стирчало на всі боки. Крім того, вона була надзвичайно дуже нафарбована — сіра губна помада, підведені брови і густо накладена чорна туш. Такою Мікаель ніколи її не бачив — у той час, коли вони тісно спілкувалися, косметика її не цікавила.
Висловлюючись дипломатичною мовою, вона мала дещо вульгарний вигляд і нагадувала готів чи навіть вампіра з якогось фільму 60-х років у стилі поп-арт. Мікаель помітив, що з її появою в декого з репортерів, які сиділи серед публіки, від здивування перехопило дух і вони радісно заусміхалися. Нарешті їм трапилася нагода побачити скандально відому дівчину, про яку вони стільки писали, і вона цілком виправдала їхні сподівання.
Потім він зрозумів, що Лісбет Саландер вирядилася так навмисно. Зазвичай вона одягалась недбало і начебто без смаку — не намагаючись іти за модою, а прагнучи радше підкреслити свою індивідуальність, як гадав Мікаель. Таким неприступним виглядом Лісбет Саландер захищала свою особисту територію. Сам Мікаель завжди сприймав заклепки на її шкіряній куртці як захисний механізм, аналогічний голкам їжака. Вона подавала оточенню певний сигнал — не намагайтесь мене погладити, буде боляче.
61
Я роздратована (англ.).