Рукопис, знайдений у Сараґосі

— Вибачай, сеньйоре Авадоро, — сказав він, — але ми обидва забули, що пляшка порожня, однак не завдавай собі труду, я сам зумію її наповнити.

Бускерос узяв лійку, всадив її в пляшку й відкрутив кран. Коли пляшка наповнилась, батько знову пішов відчинити йому двері. Дон Роке вискочив чимшвидше, і тут мій батько раптом помітив, що кран відкритий і чорнило ллється в кімнату. Він побіг закрутити кран, і в цей же момент Бускерос ще раз повернувся і, вдаючи, що не помічає шкоди, яку він спричинив, поставив пляшку на столі, розсівся на тому самому стільці, витягнув з кишені сиґару й прикурив її від лампи.

— А чи правда, сеньйоре Авадоро, — запитав він у мого батька, — що ти мав сина, який потонув у цьому котлі? Щоправда, якби бідолаха вмів плавати, то він би, безумовно, врятувався. А де ж це ти, сеньйоре, купив цей котел? Я певен, що в Толедо. Чудова глина, таку саму використовують для виготовлення селітри. Тверда, як камінь, дозволь, я спробую.

Мій батько хотів перешкодити пробі, але Бускерос ударив веслом у котел і розбив його на шматки. Чорнило потекло струменем, залило мого батька й усе, що було в кімнаті, не виключаючи навіть Бускероса, якого також добре забризкало.

Батько, який рідко коли відкривав рота, цього разу став щосили кричати. На балконі з’явилися сусідки.

— Ах, шановні пані, — вигукнув Бускерос, — у нас тут стався жахливий випадок, великий котел розбився й залив усю кімнату чорнилом. Сеньйор Тінтеро не знає, куди йому подітися. Виявіть нам християнське милосердя й прийміть нас до себе в квартиру.

Сусідки, схоже, готові були радо погодитись, і батько, попри всю свою ніяковість, відчув задоволення, подумавши, що наблизиться до прекрасної незнайомки, яка здалеку простягала до нього білосніжні руки й усміхалася з особливим очаруванням.

Бускерос накинув моєму батькові плаща на плечі й відвів його в дім сеньйори Сімієнто. Не встиг батько туди увійти, як дістав неприємну звістку. Торговець шовком, який мав крамницю під його мешканням, прийшов з повідомленням, що чорнило протекло на його товари й що він послав по суддівських чиновників, щоб підрахувати збитки. Водночас власник дому попередив мого батька, що не терпітиме його більше у себе.

Батько, вигнаний зі своєї квартири й скупаний у чорнилі, мав найсумніший у світі вираз обличчя.

— Немає причин для розпачу, сеньйоре Авадоро, — сказав йому Бускерос. — Ці дами мають у дворі просторе приміщення, яке їм зовсім не потрібне; я накажу негайно перенести туди твої речі. Тобі тут буде дуже зручно, ти тут знайдеш достатньо червоного, синього, зеленого чорнила, значно кращого, ніж було твоє чорне. Однак раджу тобі, щоб ти якийсь час не виходив з цього дому, бо якби ти пішов до Морено, усі просили б тебе розповісти про пригоду з розбитим котлом, а я знаю, що ти не любиш багато говорити. Подивися, онде всі околичні гультяї вже розглядають у твоїй квартирі чорнильну повінь; завтра усе місто ні про що інше не говоритиме.