Рукопис, знайдений у Сараґосі

Наступного року кавалер Толедо став командувачем ґалерного флоту, а його брат прислав йому на видатки шістсот тисяч піастрів. Орден мав тоді шість ґалер, до яких Толедо додав ще дві, озброївши їх власним коштом. Кавалерів зібралося шістсот. Це була найкраща молодь Європи. Тоді у Франції починали видавати війську мундири, чого раніше не бувало. Толедо видав нам мундир напівіспанський, а напівфранцузький. Ми носили пурпурний жупан, чорну кірасу з мальтійським хрестом на грудях і іспанський капелюх. Такий одяг був нам дуже до лиця. Де б ми не кидали якір, жінки не відходили від вікон, а дуеньї бігали з любовними записочками, які часто, помиляючись, віддавали комусь іншому. Такі заміни ставали причиною дуже смішних випадків. Ми заходили в усі порти Середземного моря, і всюди нас щоразу чекали нові святкування.

Якраз у часи цих розваг мені виповнилося двадцять років; Толедо був на десять років старший. Великий маґістр призначив його головним суддею і передав йому субпріорат Кастилії. Він покинув Мальту, осипаний цими новими почестями, й підмовив мене, щоб я супроводжував його в подорожі по Італії. Ми сіли на корабель і щасливо висадилися в Неаполі. Нескоро ми звідти виїхали б, якби привабного Толедо було б так само легко втримати, як і впіймати в сіті прекрасних жінок; однак мій приятель чудово володів умінням кидати коханок, не розриваючи з ними добрих стосунків. Тому він покинув неаполітанські флірти заради нових зв’язків по черзі у Флоренції, Мілані, Венеції, Ґенуї, так що лише наступного року ми прибули в Мадрид.

Як тільки ми опинилися в столиці, Толедо пішов представитись королю, після чого, взявши найкращого коня зі стайні свого брата, герцоґа Лерми, наказав осідлати для мене другого, не гіршого, і ми поїхали на Прадо приєднатися до вершників, які гарцювали біля дверцят дамських екіпажів.

Увагу нашу привернув розкішний екіпаж. Це була відкрита карета, в якій сиділи дві жінки в напівжалобних одежах. Толедо пізнав горду герцоґиню Авілу й під’їхав привітатися з нею. Друга жінка обернулася до нього; він зовсім не знав її і був, схоже, очарований її красою.

Тією незнайомкою була прекрасна герцоґиня Медіна Сидонія, яка покинула домашній затишок і вернулася в світ. Вона пізнала свого колишнього в’язня й поклала палець на губи, даючи знак, щоб я не виказував її таємниці. Потім вона скерувала погляд своїх прекрасних очей на Толедо, обличчя якого було поважним і виражало несміливість, якої я досі не бачив у нього в присутності жінок. Герцоґиня Сидонія заявляла, що не укладатиме повторного шлюбу, а герцоґиня Авіла — що взагалі ніколи не вийде заміж. З огляду на такі незламні рішення, можна сказати, що мальтійський кавалер прибув саме в пору. Обидві дами дуже мило прийняли Толедо, який щиро подякував їм за ласку, а герцоґиня Сидонія, вдаючи, що вперше мене бачить, зуміла звернути на мене увагу своєї приятельки. У такий спосіб ми утворили дві пари, які постійно зустрічалися під час усіх столичних розваг. Толедо, ставши вже всоте коханим, сам закохався вперше. Я складав шанобливу данину захоплення до ніг герцоґині Авіли. Але перш ніж приступити до історії моїх відносин з цією дамою, я мушу вам у кількох словах змалювати становище, в якому вона тоді перебувала.