Рукопис, знайдений у Сараґосі

Я вже вам казав на початку своєї розповіді, що мій батько кожного ранку, щоб подихати свіжим повітрям, стояв на балконі, що виходив на вулицю Толедо, потім переходив на другий балкон, який виходив у маленький провулок, і як тільки помічав сусідів напроти, одразу вітався з ними, говорячи: «Agur». Він неохоче вертався до кімнати, якщо не вдавалося привітатися з ними. Сусіди, аби довго його не затримувати, спішили отримати від нього свій «добридень»; поза цим він не мав з ними ніяких стосунків. Однак ті ввічливі сусіди переїхали, а їхнє місце зайняли дві жінки на прізвище Сімієнто, далекі родички дона Роке Бускероса. Сеньйора Сімієнто, тітка, була сорокарічною особою зі свіжим кольором шкіри й солодким, але статечним виглядом. Сеньйорита Сімієнто, племінниця, була високою, стрункою дівчиною з гарними очима й розкішними плечима.

Обидві жінки в’їхали, як тільки квартира звільнилася, і наступного дня мій батько, вийшовши на балкон, був зачарований їх виглядом. Він, як і завжди, привітався з ними, вони ж уклонилися йому дуже ґраціозно. Ця несподіванка справила йому надзвичайне задоволення, але він усе ж відправився до себе в кімнату, а незабаром те саме зробили й жінки.

Обмін взаємними люб’язностями тривав тільки тиждень, під кінець якого мій батько помітив у кімнаті сеньйорити Сімієнто певний предмет, який надзвичайно збудив його цікавість. Це була невеличка скляна шафа, заповнена кришталевими слоїками й пляшечками. Одні з них були повні, як здавалося, яскравих фарб, інші містили золотий, срібний і блакитний пісок, ще інші — золотистий лак. Шафа стояла біля самого вікна. Сеньйорита Сімієнто, одягнена в легкий корсаж, приходила то за одною, то за другою пляшечкою, і білосніжна рука, здавалося, потьмарювала чудові барви, які вона виймала з шафи. Проте, що вона з ними робила, цього мій батько не міг відгадати, а не маючи звички запитувати про будь-що, волів радше й не знати.

Одного дня сеньйорита Сімієнто сіла біля вікна й почала писати. Чорнило було надто густе, вона долила води й так його розрідила, що воно нікуди вже не годилося. Мій батько, спонукуваний притаманною йому ґречністю, наповнив пляшку чорнилом і послав його сусідці. Служниця разом із подякою принесла йому картонну коробочку, в якій лежало дванадцять паличок сургучу різного кольору; кожну паличку прикрашали написи чи емблеми, дуже майстерно виконані.

Батько нарешті дізнався, чим займається сеньйорита Сімієнто. Ця праця, схожа на те, чим займався він, була ніби остаточним доповненням того заняття, якому він віддавався. Удосконалення виробництва сургучу, на думку справжніх знавців, цінувалося значно вище, ніж чорнило. Вражений батько вирізав конверт, заадресував його своїм досконалим чорнилом і запечатав новим сургучем. Печатка відбилася ідеально. Він поклав конверт на стіл і довго його розглядав.