Рукопис, знайдений у Сараґосі

Я дістав доступ до того дому, прикинувшись слугою, і сумно спостерігав за прогресуванням хвороби. Тітка Даланоса, якій я все розповів, сиділа з ним ночами, але хворий її не пізнавав; щодо моєї мачухи, то було видно, що її присутність дуже шкодить йому, так що брат Херонімо вмовив її виїхати в провінцію, куди й Бускерос за нею подався.

Я вигадав останній засіб, який міг витягнути батька з нещасної меланхолії і який справді на короткий час допоміг. Одного дня батько крізь прочинені двері побачив у другій кімнаті котел, зовсім схожий на той, який він використовував раніше для виробництва чорнила; поряд стояв столик з різними пляшками й терезами для відмірювання інгредієнтів. Тиха радість з’явилася на батьковому обличчі, він встав, підійшов до столика, попросив крісло, але оскільки був дуже ослаблений, то хтось інший повинен був займатися виготовленням, до якого батько уважно приглядався. Наступного дня він і сам зміг докласти рук до роботи, ще через день його стан відчутно покращився, але через кілька днів з’явилася лихоманка, якої раніше не було. Напади не були гострими, але хворий настільки ослаб, що зовсім втратив здатність опиратися хворобі. Він згас, навіть не пізнавши мене, хоча були використані всі способи, аби зміг мене пригадати.

Так померла людина, яка не принесла з собою у світ достатнього запасу моральних і фізичних сил, що могли б забезпечити йому хоч якусь стійкість. Інстинкт, так би мовити, примусив його обрати собі життя відповідно до можливостей. Він загинув, коли його спробували примусити жити активно.

Настав час, щоб я повернувся до своїх власних пригод. Скінчилися нарешті два роки моєї покути. Суд інквізиції за сприяння брата Херонімо дозволив мені повернутися до власного імені за умови, що я візьму участь у військовому поході на мальтійських ґалерах. Я з радістю сприйняв цей наказ, сподіваючись, що зустріну командора Толедо вже не як слуга, а майже як рівний йому.

Мені вже набридло жебрацьке лахміття. Я гарно вбрався, приміряючи одежі у тітки Даланоси, яка вмирала від захвату. Виїхав я на самому світанку, щоб приховати від усіх цікавих зміну, яка зі мною відбулася. В Барселоні сів на корабель і після короткої подорожі дістався на Мальту. Зустріч із кавалером справила мені навіть більше задоволення, ніж я чекав. Толедо запевнив мене, що ніколи не вірив моїм переодяганням і що мав намір запропонувати мені свою дружбу як тільки я повернуся до свого попереднього становища. Кавалер командував головною ґалерою, узяв мене на свій корабель, і ми чотири місяці скородили море, не дуже зашкодивши берберійцям, які на своїх легких кораблях без труду тікали від нас.