Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Батько жахнувся, але один лиш привітний погляд сеньйорити Сімієнто повернув йому відвагу, тож він пішов обживатися в своїй новій квартирі. Він недовго залишався там сам; пані Сімієнто прийшла до нього й сказала, що вони з племінницею порадилися й вирішили віддати йому cuarto principal, тобто квартиру, яка виходила на вулицю. Батько, який із задоволенням рахував перехожих чи черепиці на даху палацу герцоґа Альби, охоче погодився на заміну. У нього тільки попросили дозволу залишити кольорове чорнило на своєму місці. Батько кивнув головою на знак згоди.
Казанки стояли в середній кімнаті; сеньйорита Сімієнто приходила, виходила, брала фарби, не кажучи ні слова, так що в усьому домі панувала глибока тиша. Батько ніколи не був таким щасливим. Так минуло вісім днів. На дев’ятий день Бускерос відвідав мого батька і сказав йому:
— Сеньйоре Авадоро, я прийшов сповістити тебе про успішне виконання бажань, про які ти марив, але яких досі не наважувався висловити. Ти схвилював серце сеньйорити Сімієнто і отримаєш її руку, але спершу мусиш підписати цей папір, який я приніс із собою, якщо хочеш, щоб у неділю оголосили заручини.
Батько, нечувано здивований, хотів щось відповісти, але Бускерос не дав йому на це часу й продовжував:
— Сеньйоре Авадоро, твій шлюб, який має відбутися, ні для кого не є таємницею. Весь Мадрид тільки про нього й говорить. Якщо ти маєш намір відкласти його, то родичі сеньйорити Сімієнто зберуться у мене, а ти тоді прийдеш і сам з’ясуєш їм причини затримки. І від цього ти ніяким чином не можеш ухилитися.
Батько остовпів, почувши, що муситиме давати пояснення перед усією родиною, хотів щось сказати, але дон Роке знову перебив його й сказав:
— Я чудово розумію тебе, ти хочеш дістати підтвердження свого щастя з вуст самої сеньйорити Сімієнто. Ось і вона; я залишаю вас самих.
Сеньйорита Сімієнто увійшла зніяковіла, розгублена, не сміючи піднести очі на мого батька; узяла кілька фарб і мовчки почала їх змішувати. Її несміливість вселила відвагу в дона Феліпе, він втупив у неї очі й не міг їх вже відірвати. Цього разу він дивився на неї зовсім іншим поглядом.
Бускерос залишив на столі папери, потрібні для оголошення заручин. Сеньйорита Сімієнто, тремтячи, підійшла до них, узяла в руки, прочитала, після чого заслонила руками очі й пролила кілька сліз. Батько від часу смерті своєї дружини ані сам ніколи не плакав, ані не дав нікому приводу для плачу. Сльози, причиною яких він став, тим більше його зворушили, що він ніяк не міг відгадати їхньої причини. Тому він роздумував, чи сеньйорита Сімієнто плаче з приводу змісту документа, а чи з браку на ньому підпису? Чи хоче вийти за нього заміж, чи ні? А вона й далі плакала. Надто жорстоко було б дозволити їй продовжувати плакати, але якщо захотіти, щоб вона дала якісь пояснення, слід було зав’язати з нею розмову, тому батько взяв перо й підписав. Сеньйорита Сімієнто поцілувала йому руку, забрала папір і вийшла; повернулася вона в звичний час, знову поцілувала батькові руку і, не сказавши ні слова, зайнялася приготуванням синього сургучу. Батько тим часом курив сиґару й лічив черепиці на даху палацу герцоґа Альби. Ополудні прийшов брат Херонімо Сантос і приніс шлюбний контракт, у якому і я не був забутий. Батько підписав його, сеньйорита Сімієнто також його підписала, поцілувала моєму батькові руку й мовчки повернулася до свого сургучу.
Від часу, як була розбита велика чорнильниця, батько не смів з’являтися в театрі, а тим більше в книгарні Морено. Така усамітненість почала йому вже злегка набридати. Минули три дні від підписання контракту. Бускерос прийшов умовити мого батька вибратися з ним проїхатися. Батько дозволив умовити себе, і вони поїхали на другий бік Мансаранеса. Незабаром зупинилися перед невеличким костелом францисканців. Дон Роке висадив мого батька, вони разом увійшли в костел, де застали сеньйориту Сімієнто, яка вже на них чекала. Батько відкрив рота, аби сказати, що він думав, ніби вони поїхали всього лиш подихати свіжим повітрям, але нічого не сказав, узяв сеньйориту Сімієнто під руку й підвів до олтаря.
Вийшовши з костелу, молоді сіли в гарну карету й повернулися до Мадрида, до гарного будинку, де їх чекав чудовий бал. Сеньйора Авадоро розпочала його з якимось молодим чоловіком дуже приємної зовнішності. Вони танцювали фанданґо й були нагороджені бурхливими оплесками.