Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
В Одесі, на відміну від інших міст, «стан надзвичайної охорони» було запроваджено з наданням відповідних прав міському Отаманові.
10 листопада воєнний стан було оголошено на «Чернігівщині з доданими до неї повітами, Київщині з доданими до неї повітами і з Київським градоначальством та Полтавщині... з наданням всієї повноти влади відповідним командирам корпусів в своїх корпусних районах: на Чернігівщині — командирові V корпусу, на Київщині з Київським градоначальством — командирові IV корпусу, на Полтавщині, за винятком доданих повітів Харківської губернії, — командирові VI корпусу».
Того ж 10 листопада, голова держави звернувся з Грамотою «До всіх громадян-українців» із «щирими, зичливими та твердими словами»: «Тепер було б не на часі розпалювати межи різними колами громадянства вогонь ворожнечі; тепер усі, хоч би вони гадали будувати державу кожний по своєму, повинні з’єднатися в одному почуттю щирої любові до батьківщини і пам’ятати, що ламати в ці дні звичайний біг державного життя, навіть з найкращою метою, було б однаково, як підвести наш край під велику небезпеку, а може бути, не дай Боже, і погибель».
Рада Міністрів. 14 листопада
І то не було публіцистичне перебільшення — Скоропадський не був прихильником ура-патріотичної, а тим більше, революційної риторики. Судомно шукаючи позитивної розв’язки, 14 листопада він призначив новий склад уряду, до якого увійшли:
Голова Ради Міністрів, т. в. о. міністра земельних справ — С. Гербель[249],
міністр закордонних справ — Г. Афанасьєв,
міністр фінансів — А. Ржепецький,
міністр внутрішніх справ — І. Кістяківський,
т. в. о. військового міністра — Б. Шуцький,
міністр морський — А. Покровський,
міністр праці — В. Косинський,
міністр торгу і промисловості — С. Меринг,
міністр народної освіти та мистецтва — В. Науменко,
міністр продовольчих справ — Г. Глинка,
міністр юстиції — В. Рейнбот,
державний контролер — С. Петров,
міністр народного здоров’я та опікування — В. Любинський,
міністр ісповідань — М. Воронович,
тимчасово управляючий Міністерством шляхів — Є. Ландсберг[250].
Хто ці люди?
Воронович Михайло Михайлович
Народився 1868 р. в дворянській родині. Випускник Петербурзького Імператорського училища правознавства (1890, золота медаль). Працював помічником прокурора в Новгородському та Петербурзькому судах. Під час Російсько-японської війни 1904—1905 рр. — уповноважений Червоного Хреста. У 1905—1915 рр. — начальник управління землеробства в Херсонській губернії. У 1915—1917 рр. — губернатор Бессарабської губернії. Дійсний статський радник. У 1917—1918 рр. — один з очільників Союзу земельних власників. Дійсний статський радник. В уряді Лизогуба — товариш міністра внутрішніх справ. Представляв УД на Ясській нараді з представниками країн Антанти. Забитий націонал-соціалістичними повстанцями[251].
Кістяківський Ігор Олександрович
Народився в Києві в 1876 р. Випускник юридичного факультету Імператорського Київського університету Св. Володимира, доцент цього університету. З 1903 р. жив у Москві, адвокат, викладач Московського університету. В 1910—1917 рр. — викладач Московського комерційного інституту. Товаришував з В. Антоновичем, В. Вернадським, П. Науменком, матеріально підтримував часопис «Украинская жизнь». За часів УД — державний секретар, з липня — міністр внутрішніх справ, разом із Б. Бутенком, Д. Дорошенком, В. Любинським та О. Рогозою виступав проти федеративних відносин з Росією. З 1919 р. — на еміграції, жив у Стамбулі. Помер 1941 р. Масон. Автор численних наукових праць, зокрема «Богова відповідальність наслідника в римському праві» (1900), «Поняття про суб’єкт права» (1903) та ін. [252].
Косинський Володимир Андрійович
Народився 13 серпня 1864 р. в с. Дорошівка (за іншими даними, на хуторі Янков) Глухівського повіту Чернігівської губернії в заможній дворянській родині. Випускник фізико-математичного та юридичного факультетів Московського університету (1877 р.). У 1892—1894 рр. — професорський стипендіат кафедри політекономії і статистики Московського університету. В 1896—1897 рр. — у науковому відрядженні в Німеччині та Австрії. З 1900 р. — приват-доцент кафедри політекономії Московського університету. У 1902—1904 рр. — ад’юнкт-професор Ризького політехнічного інституту. З березня 1904 р. — в. о. екстраординарного професора кафедри поліцейського права, з жовтня 1905 р. — декан юридичного факультету Новоросійського університету в Одесі. Докторську дисертацію з політекономії захистив у Московському університеті (1907 р.). У 1905 р. брав участь у підготовці проекту Конституції. 1907 р. звільнений з посади декана і притягнутий до кримінальної відповідальності за «потурання безладові», але був виправданий. З 1909 р. — ординарний професор кафедри політичної економії при сільськогосподарському відділенні Київського політехнічного інституту, професор КПІ в 1909—1921 рр. Одночасно працював на кафедрі прикладної економіки Київського комерційного інституту. З 1918 р. — академік ВУАН (виключений 1928 р.). З 1921 р. — на еміграції в Польщі, голова російської академічної групи в Польщі. З 1922 р. — професор Російського народного університету і Російського юридичного факультету в Празі (Чехословаччина). Читав лекції у Вищому комерційному інституті та Російському інституті сільськогосподарської кооперації в Празі й Українській господарській академії в Подебрадах (Чехословаччина). Від 1928 р. — професор кафедри політичної економії Латвійського університету. Водночас з 1931 р. викладав у Російському інституті університетських знань у Ризі (Латвія). Помер 1938 р. в Ризі. Масон.