Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
З 27 червня 1917 р. — начальник охорони Південно-Західної частини Чорного моря з тимчасовим штабом у м. Одесі, з 24 квітня 1918 р. — командир портів Чорного й Азовського морів. 10 травня призначений головою комісії по реформуванню морського міністерства, «батько» української морської піхоти. 14—26 листопада — міністр морських справ. У листопаді 1920 р. разом з військами Врангеля емігрував із Севастополя у Стамбул. Мешкав у Болгарії та Бельгії, де до 1930 р. працював робочим-машиністом у Льєжі. 1938 р. переїхав до Каїра, де помер 1944 р.
Нагороди: Св. Анни II ст., Св. Володимира III ст., Св. Георгія IV і III ст., орден Почесного легіону (двічі), Великий офіцерський Хрест (Румунія)[255].
Ландсберг Еміль В’ячеславович
Народився в с. Кляришки Ковенської губернії. Випускник Петербурзького університету шляхів сполучення (1906 р.). Служив начальником служби руху Привислянської залізниці, помічником начальника управління залізниць Міністерства шляхів сполучень, головою Центрального комітету по регулюванню залізничних перевезень. У вересні 1917 р. — начальник експлуатаційного управління міністерства. Після більшовицького путчу переїхав до Харкова, служив керівником Лівобережної залізниці. З січня 1919 р. — на еміграції, служив керівником дирекції залізниць у Вільні. З 1946 р. — у Франції. Помер 1952 р. у Ніцці.
Автор багатьох статей та книг: Sprawę deficytów na kolejach żelaznych (Wil. 1923), Uwagi w sprawie kryzysu gospodarczego w Polsce (Przyczyny i drogi naprawy) (W. 1932), Uwagi w sprawie zachwiania się przemysłu polskiego w dobie kryzysu (W. 1926)[256].
Шуцький Борис Йосипович
Борис Йосипович Шуцький (до 1906 р. — Плакса) народився 1870 р. в м. Олександрія Херсонської губернії. Випускник Нижегородського кадетського корпусу та Другого Костянтинівського училища, Миколаївської академії Генерального штабу (1899 р., по першому розряду). Учасник російсько-японської війни, по її завершенні — в запасі. Служив у Міністерстві фінансів. Учасник Першої світової війни, начальник 3-ї Кавказької стрілецької дивізії, генерал-майор. У 1918 р. служив у міністерстві фінансів УД, 23 листопада — 14 грудня — в. о. військового міністра, генеральний значковий. З початком націонал-соціалістичного повстання виїхав до Одеси. В 1919—1920 рр. у резерві Збройних сил Півдня Росії. З 1920 р. — на еміграції в Естонії, згодом у Франції. Помер 1964 р., похований в м. Бордо. Кавалер 9 бойових орденів та Золотої Георгієвської зброї «За хоробрість». Автор оповідань «Рок», «Бой», роману «Суд», мемуарів «Быль».
Глинка Григорий В’ячеславович
Народився 1862 р. Випускник юридичного факультету Московського університету. Служив помічником присяжного повіреного (адвоката). В 1905—1915 рр. — начальник управління Міністерства внутрішніх справ, дійсний статський радник. У 1915—1916 рр. — головноуповноважений з постачання продовольства для армії, сенатор. До обов’язків міністра УД не приступив. У 1919—1920 рр. — завідувач Державним майном Криму, міністр землеробства та землеупорядкування уряду Півдня Росії. Автор закону «Про землю». До 1921 р. — голова Російського товариства Червоного Хреста. З 1921 р. — на еміграції. Помер 1934 р. у Парижі. Кавалер 4 російських орденів та ордену Почесного легіону.
Петров Сергій Миколайович (?—?). Служив в державних контрольних інституціях у Петербурзі, з 1914 р. — контролер Румунського фронту.
Створення масової армії
Стратегічний задум гетьманських генералів — фундаторів національних Збройних сил — розкрився в останні дні Першої світової (формально вона закінчилася 11 листопада).
У дні її фактичного завершення, у дні, коли командування німецького окупаційного корпусу переймалося хіба питаннями евакуації своїх частин на батьківщину, військове керівництво УД оголосило про формування масової армії. Протидіяти цьому німці вже не могли — ані політично, ані мілітарно, ані в будь-який інший спосіб. 5 листопада з’явився її офіційний головнокомандувач. Ним став генерал граф Келлер (26 листопада на цій посаді його замінив генерал князь Долгоруков).
Хто такий генерал Келлер?
Келлер Федір Артурович, граф. Народився 12 жовтня 1857 р. у Смоленській губернії, в дворянській лютеранській родині. Закінчив Підготовчий пансіон Миколаївського кавалерійського училища. Учасник Російсько-турецької війни 1877—1878 рр. Склав офіцерський іспит при Тверському юнкерському кавалерійському училищі (1878). У 1878—1904 рр. служив на стройових посадах у кавалерійських частинах. Полковник (1901 р.). У 1906—1910 рр. — командир лейб-гвардії Драгунського полку. В 1905—1907 рр. — т. в. о. калиського генерал-губернатора, поранений та контужений внаслідок терористичного замаху. Генерал-майор (1907). У 1907—1913 рр. — флігель-ад’ютант із зарахуванням до свити Його Величності. В 1915—1917 рр. — командир 3-го кавалерійського корпусу. Генерал від кавалерії (1916 р.). У 1917 р. відмовився присягати Тимчасовому урядові, перебував у резерві штабу Київського військового округу. 5 листопада 1918 р. призначений Головнокомандуючим із підпорядкуванням йому цивільної влади. 13 листопада переведений на посаду генерала Долгорукова. Командувач оборони Києва, внаслідок неможливості захистити місто розпустив підпорядковані військові загони. 21 грудня розстріляний повстанцями на Софійській площі в Києві.