Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Ми з ним дійсно дуже різні — мамині гени виявилися сильнішими. Він високий, я низька. Він білошкірий, я смаглява. Проте я розумію, що він зовсім не це має на увазі.
Не знаходжу, що відповісти, тому і далі мовчу.
— Ти злишся на мене! — він веде далі.
У цій розмові мене бентежить абсолютно все: його задумливий настрій, зміна теми розмови, несподіваний висновок.
— Ти злишся, що я влаштував шлюб із Торіном? Мені здавалося, що в тебе немає ані крихти бажання перейняти естафету капітана на цьому кораблі. Хіба я помилявся? — він нарізає яблуко скибками своїм кишеньковим ножем і пропонує мені скуштувати. Коли я відмовляюся, віддає скибку Пазуру, і той проковтує її за раз.
Я вирішую заговорити; переконати його, що він зумів виховати доньку, — таку ж сильну, яким би був син.
— Ти маєш рацію, я дійсно не бажаю одружитися із незнайомцем, — я промовляю, ретельно підбираючи слова, — але ти помиляєшся, думаючи, що я не хочу зайняти колись твоє місце. Призначення Гадюки віками передавалося з покоління в покоління, і знищить його лише той, хто завдасть капітану поразки у битві. Вже понад двісті років жоден не наважився скорити нашу лінію поколінь, і хоч поки не уявляю себе керманичем цього осередку жорстокості, я не хочу бути слабкою ланкою! Не хочу підвести Острови!
— Найбільше користі принесе твоє перебування у палаці. Ти будеш причетною до всіляких розмов.
Мене наче обухом по голові вдарили.
— Ти волієш, щоб я стала шпигункою?
— Мерріан, я лише хочу, щоб ти була корисною. Це буде твоїм першим завданням як офіційної членкині екіпажу, і я гадав, що це тебе втішить. Ти так часто казала, що мрієш проводити більше часу на суші. Ну що ж, твої постійні набридливі прохання зійти з нами на берег не залишилися поза увагою! Таким чином, кожен з нас отримає те, чого бажає.
— Я вважала, що ми виконували накази Короля, а не шпигували за ним! — говорю впевненіше.
Дарма я це сказала. Він хапає тарілку і жбурляє її об стіну, розбивши її на друзки. Він страшенно розлючений.
— Ти — моя донька, і ти робитимеш те, що я скажу!
На думку спадає мертвий чоловік, якого я бачила минулої ночі; той, що цілком ймовірно належав до Королівської Флотилії. Понад усе на світі мені хочеться батькової чесності.
— Чи є дещо, що ти б хотів розповісти мені про Короля? Ти знаєш, мені можна довіряти!
Він дивиться на мене з таким відвертим презирством, що відчуваю, як моє серце потроху розбивається, мало не вистрибуючи з грудей.
— Ти ж провалюєш кожнісіньке випробування, яке я тобі влаштовую. Ти запевняєш, що хочеш колись зайняти моє місце? Оце ти мрійниця, моя люба. Гадаєш, Гадюка зможе обійтися без кровопролиття? Що я справді бачу в тобі, це слабкість та неспроможність робити те, що необхідно.
Він зупиняє потік своєї брутальної чесності, щоб знову вкусити яблуко. Сік стікає з його губи на підборіддя; на мить завмирає перед тим, як він недбало витирає його рукавом. Я мовчу, хоч і маю тисячі відповідей на його звинувачення.
— Вийди заміж за Принца. І регулярно звітуйся мені. Доведи, що з тебе є користь, і тоді ми поговоримо про довіру! — він нахиляється вперед і наводить на мене ніж. — Щодо цього… — він роздратовано крутить лезом коло мого носа, — тобі наказано сидіти у своїй каюті тиждень. Зрозуміла? А ще бодай раз ти посмієш порушити мої правила і своєю присутністю поставиш під загрозу нашу чергову місію, тоді не очікуй поблажки!
Він піднімається, і на тому аудієнцію завершено. Я йду; мої вуха палають від люті; ще ніколи батькове розчарування в мені не було таким разючим. Можливо, він хотів спіймати за вуздечка всю мою покору чи викурити на поверхню відданість, але з цього вийшов протилежний ефект. Як довго я чекала його похвали; жадала, щоб він бачив у мені себе; і хоч кожнісінька клітинка мого тіла противиться його сутності, в глибині душі я до сих пір відчуваю, що маю стати такою, якою він хоче мене бачити. Але цього більше не буде! З мене досить! Тепер я не та, хто лише розчаровує!
Хоч батько вважає мене за пусте місце, я знаю — щось відбувається. І якщо він не збирається ввести мене у курс своїх справ, я з’ясую все самотужки!
V
Колись я вешталася судном з проходу в прохід, ховаючись у вузьких непомітних отворах. Не знаю, чия це була ідея — такі собі тісні горловини між палубами, каютами і надбудовами, — мого батька чи його попередника, але зробили їх точно задля шпигунства.
Що мені найбільше подобалось — це уночі прослизнути у горловину з вічком, яке дозволяло підглядати за камбузом.[3] Мене мало цікавили хвалькуваті розмови про бої та скарби, та іноді члени екіпажу переповідали усілякі дивовижні міфи та легенди — про те, звідки вони прийшли і як опинилися тут. Якраз це мене найбільше вабило.
3
Камбуз — корабельна їдальня. (Прим. ред.).