Її величність кішка

Я біжу до собору, видряпуюсь на химеру, яка слугує оглядовим майданчиком із видом на всю округу. Звідти можна побачити причину сигналу.

І ось: понад річкою повно пацюків. Їх не сотні, а тисячі, десятки тисяч.

Прибігає Піфагор.

— Не думаю, що вони підуть в атаку, — каже він.

— Чому?

— Якщо їхній лідер розумний, то мав би зробити висновки після поразки першої бойової місії. Мені навіть цікаво, чи метою їхнього вторгнення не було випробувати наші захисні сили та час реакції. Визнавши поразку, вони змінили стратегію. Зараз вони роблять те, що в людській воєнній мові називається «облога».

— Що це означає?

— Це означає нічого не робити, тільки чекати, поки суперник здасться. Вони не будуть наступати, зате блокуватимуть постачання харчів доти, аж поки ми так зголодніємо, що будемо змушені здатися без бою. Вони зробили ставку на час, наше терпіння і голод.

— В такому разі немає причин для тривоги. Нам не загрожує голод, бо в річці повно риби.

Сіамець нашорошує вуха на східну сторону річки, я помічаю дамбу.

— Я щойно помітив. Пацюки збудували її сьогодні вранці вплав, нагромаджуючи уламки деревини зі старих меблів.

— Їм не вдасться зупинити течію ріки, ще й такої повноводої, як Сена.

— Придивись уважніше і зрозумієш.

Просто ненавиджу, коли він поводиться як дідо-всевідо. Приглядаюся і бачу мереживо з пацючих тіл.

— Вони можуть пірнати з дамби по той бік, проти течії, щоб нищити всю рибу, поки течія не принесла її до нас. Так вони знищать нашу здобич, щоб ми не мали що їсти.

— Тоді доведеться рибалити нижче по течії.

— Сумніваюся, що це добрий вихід.

Піфагор знову нашорошує вухо — вже у протилежний бік. Я повертаю голову на захід і бачу пацюків, які збудували там за ніч таку саму дамбу.

Я починаю розуміти, в чому полягає техніка облоги. Як би мені не хотілось бути оптимісткою, я втрачаю надію на краще. Піфагор теж не обіцяє розради:

— Час працює на них. Вони можуть чекати, скільки заманеться.

— Але ми будемо боротися. Нас багато.

— Найближчим часом немає надії на допомогу. Жоден кіт чи людина не зможуть навіть близько підійти сюди.

Від розпачу я широко відкриваю рота і починаю харкати, голосно дихаючи, в моєму випадку це означає, що я ледве стримую себе, щоб не розтрощити все навколо, але це триває недовго.

Піфагор пропонує заспокоїти мене сексом, але зараз мені не до того. Факт, що нас заблокували, не залишивши жодного шансу, заганяє мене в глухий кут.

Ввечері я намагаюся заспокоїтися медитацією. Згадую поради Патриції: сідаю в позу лотоса, попри біль схрещую перед собою лапи, вирівнюю спину, хвіст витягую назад для рівноваги і сповільнюю дихання, щоб заспокоїтись.

Ні, це не працює. Треба буде сказати іншим котам. Медитація — як шампанське: добра для людей, а не для котів.