Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Інший приклад — Ірак. Жидівська громада (110000 чоловік в 1948 році) глибоко вкоренилася в цій країні. Головний рабин Іраку Хедурі Сассун заявляв: "Жиди та араби користуються однаковими правами та привілеями протягом тисячі років і не вважають себе роздільними елементами цієї нації".
Тоді, в 1950 році, почалися ізраїльські терористичні акції в Багдаді. Оскільки іракські жиди не поспішали записуватися до списків на імміграцію в Ізраїль, ізраїльські секретні служби, щоб переконати жидів, що вони перебувають у небезпеці, почали використовувати проти них бомби… Вибухом в синагозі Шем-Тов були вбиті троє і десятки поранені. Так почався вихід, названий "Операція Алі-Баба".
Джерела: "Хвалам хазе", 20 квітня та 1 червня 1966 р., "Єдіот Ахронот", 8 листопада 1977 р.
Постійна із часів Теодора Герцля доктрина визначає жида не за приналежністю до релігії, а за приналежністю до раси.
Стаття 4б основного закону держави Ізраїль (яка не має конституції), що визначає "Закон про повернення" (№ 5710 від 1950 року), говорить: "Жидом вважається особа, що народилася від жидівської матері або звернена в юдаїзм" (расовий або конфесіональний критерій).
Джерело: Клейн. Жидівська держава. Вид. Дюно, Париж, с. 156.
В 1895 році Герцль писав німецькому кореспондентові Шпейделю: "Я розумію антисемітизм. Ми, жиди, залишилися, хоча й не з нашої вини, чужорідним тілом у різних націях".
Джерело: Т. Герцль. Щоденники, с. 9.
Через кілька сторінок він висловлюється ще ясніше: "Антисеміти стануть нашими самими надійними друзями, антисемітські країни — нашими союзниками" (там же, с. 19).
Мета була одна: зібрати жидів у всесвітньому гетто.
Факти підтвердили правоту Теодора Герцля.
Побожні жиди повторюють щодня: "На наступний рік — у Єрусалимі", усвідомлюючи Єрусалим не як певну територію, а як символ союзу Бога з людьми, для здійснення якого потрібні особисті зусилля. Але "Повернення" здійснювалося під впливом погроз антисемітів і іноземних держав.
31 серпня 1949 року, звертаючись до групи американців, що відвідали Ізраїль, Бен-Гуріон заявив: "Хоча ми досягли нашої мети і створили Жидівську державу, ми тільки починаємо. Сьогодні в Ізраїлеві всього 900000 жидів, у той час як більшість жидівських народів ще перебуває за кордоном. Наше майбутнє завдання — зібрати всіх жидів в Ізраїлі".
Метою Бен-Гуріона було зібрати в Ізраїлі з 1951-го до 1961 року чотири мільйони жидів. Приїхало 800000. В 60-і роки імміграція не перевищувала 30000 на рік. В 1975–1976 роки еміграція з Ізраїлю перевищила імміграцію.
Тільки неабиякі переслідування, як у Румунії, дали деякий імпульс "Поверненню".
Навіть гітлерівські жорстокості не допомогли здійсненню мрії Бен-Гуріона.
З жидівських жертв нацизму, які знайшли притулок за кордоном у період з 1935-го по 1943 рік, лише 8,5 % улаштувалися в Палестині. США обмежили прийом 182 тисячами (менше 7 %), Англія — 67 тисячами (менше 2 %). Незмірна більшість, 75 %, знайшла притулок у Радянському Союзі.
Джерело: Інститут з жидівських справ у Нью-Йорку. Ці цифри наводяться в кн.: Крістофер Сайкес. Роздоріжжя на шляху в Ізраїль. Лондон, 1965 і Н. Вайншток. Сіонізм проти Ізраїлю, с. 146.
2. МІФ ПРО НЮРНБЕРЗЬКЕ ПРАВОСУДДЯ
"Цей трибунал є продовженням військових зусиль союзних націй".
Джерело: Роберт Джексон, генеральний прокурор США (засідання 26 липня 1946).
8 серпня 1945 року американські, англійські, французькі і радянські керівники зібралися в Лондоні, щоб організувати "переслідування та покарання головних військових злочинців європейських держав Вісі, створивши "Міжнародний військовий трибунал" (стаття 1а).
Ці злочини визначалися в главі II, стаття 6:
1) "Злочини проти миру", інкриміновані тим, хто відповідальний за розв'язання війни.
2) "Військові злочини" — порушення законів і звичаїв війни.
3) "Злочини проти людяності", тобто головним чином, проти цивільного населення.
Впровадження такої юрисдикції вже викликає ряд зауважень.
1. Це не був міжнародний трибунал, тому що в ньому були представлені тільки переможці, отже, розглядалися лише злочини, вчинені переможеними. Як справедливо визнав генеральний прокурор США Роберт Джексон, що головував на засіданні 26 липня 1946 року: "Союзники технічно усе ще перебувають у стані війни з Німеччиною… І як військовий трибунал цей трибунал є продовженням військових зусиль союзних націй".