Втомлені гори

Та хтось з нас влюбиться в заміжню! То так і знай: дадуть під хвіст Будь ти хоч тричі комуніст. А зараз, чом би й не гордиться: Яку вгребли – та і годиться! А ми порядки ще ганьбили, Видно, що мало дурнів вчили. 21.6.1990 р.-2006 р. ЗАМОК Дорога без кінця і краю. А я біжу. Куди? Не знаю! І от прибіг. А на дверях Висить замок, як в клубі дах. Висить замок над нашим світом І надпис, що пройшло вже літо. Поцілував я той замок І зрозумів, що світ – це Вовк. 29.9.1990 р. НОВІ УКРАЇНЦІ Отакі вони сьогодні українці новії: Не здоровкаються хлопці, бережуть калорії. 7.4.2000 р. ЄДИНА РОДИНА Ну, що з того, що ти об’їдаєшся воблою, Й скільки знаю тебе – ходиш з торбою? Що з того, що об’їдаєшся ікрою заморською, Якщо ходиш завжди ти із кислою мордою. А я б геть усе поміняв би на посмішку милої, Ту, що нас всіх і вбиває, і милує, Бо людина живе не хлібом єдиним, А весь світ – то єдина родина. 9.6.1990 р. В ШКІРЯНИХ ТУЖУРКАХ Скільки вас невимовно гарненьких Круглий рік у полі і в гаю В платтячках прозоро-коротеньких В нього красувалось на...краю. Миготіли зорі білолиці, Місяць, ніби півень, пас курчат, Ну а він, як Зевс на колісниці, Все нових розшукував дівчат. Й звісно, що знаходили таланти, Тих, кого вдавалось обдурить, І в жінках шукали бриліанти. В тих, що дозволяли всім любить. Й хоч здавалось цьому полю квітів Не було ні краю, ні кінця, Та усім чомусь тоді хотілось Дуже бути схожим на творця. На отих, що в шкіряних тужурках, Що, як пси обнюхували всіх, Що любов важали за розпусту, Та старались… як побільше їх. Й хоч любов вважали за розпусту А жінок за бидло, за дермо, Та впрягти не проти були в бричку Й в ній же натягнути... за одно. То й тягали, а діток державі... Хай вона те бидло і глядить, Й потім знов співали всі про Галю, Щоб ізнов ще когось підпалить. 4.6.1990 р. ДЕБІЛИ За що, скажіть, любить плебеїв? За те, що думать не хотять, Чи мо’ за те, що ті дебіли, Як вгледять пляшку – аж тремтять?! 14.4.2000 р БАНДИТСЬКА РАДА У нас на дачі, як в селі, Навіть півні весь день співають. Виводять віволги пісні, Бджоли гудуть, джмелі літають. А в метрах ста на Окружній Там, де гуляли вітри в полі, Уже відверто свій товар Вам пропонують – Галі, Олі. От ми уже прийшли куди! Ну як тут владу не хвалити!? А щоб не мали ті... її, Як би вони змогли прожити? А поруч саркофаг й стоїть бандитська рада – Два джерела людських найбільших бід, Та кожна з тих заробітчанок рада, Що діткам заробила на обід. 19.6.1997 р. ЖУРБА Така журба, немов хтось в душу Підклав тротил, щоб підірвать. А я іду, розвісив вуха І руку нікому подать. Чому завжди душа вирує, Чому завжди вона бурлить? Бо на Олімпі нас не чують Ті, що повинні нам служить. 19.1.1997 р. СВІТ РЕКЕТИРІВ І ЗЛОДЮГ Може Бог і є на світі, Та повірю я тоді, Коли тих, хто звів Чорнобиль, Спалять в тому ж їх вогні. А коли ще нашим світом В нас керує КПРС – Не бувать весні і літу, І не вірю у прогрес. Зараз Павлова немає І нема його бандюг, А народ ще більш конає В світі рекету й злодюг. 14.6.1992 р. ЩОБ БУЛО САЛО Про занадто вже розумних Йде негарна слава, Бо їм скільки б не давали – То все мало й мало. Їм і дачі, і машини, І часник, і сало. Й хоч живуть – як кіт у маслі – А все мало й мало. Ладні першого схопити, Якщо хтось прорветься, Хоч в самого, як говорять, Вже і з горла преться. То ж не дивно і не смішно,– Якось мовив Сава,– Буде більше в нас розумних – Менше буде сала. Бо розумні та культурні Люблять розважатися, А щоб сало було, треба У дермі копатися. 21.1.1997 р. БИДЛО Поки бидлом не назвеш,