Втомлені гори

І хоч нам ще викручують крила – Та Вкраїна була, буде, є! Я не вірю, що в підлості вічність І що зникне безслідно наш гнів, То ж нехай шахраї пам’ятають, За що люди не терплять панів. 21.3.2000 р. ПЕРШИЙ СОРТ Той, хто любить секс і спорт, То людина – перший сорт. 28.1.2006 р. БАНДИТАМ Ці намістники Божі, Що по горло в крові, Чи невже вони й справді Безнадійно тупі? І невже ті не знають Що війна – то змія, То – найбільше страхіття, Яке знає земля. І невже зрозуміти Ті не можуть ніяк, Що людина – не робот, Що вона – не слимак? Їх не може дістати Ані плач, ні мольба, Що сказать таким можна, Окрім слова – ганьба! А тому я звертаюсь До землян, так сказать: – Вбийте першого того, Хто накаже вбивать! А Планета гуляє, А Планета гуде, Може завтра і нашу Україну це жде? 2.3.2003 р. ДО ЧОГО ДОЖИЛИСЬ? Як же тут не станеш ти Хвилюватись, брате, Як держава вже для нас Стала, ніби катом? Що біжать з держави всі, Хто ходить ще може. І невже, хотів би знать, Бог нам не поможе? 1.2.2003 р. АБИ ВИЖИТЬ В цьому світі щоб вижить – Буть тварюкою треба І душить всіх підряд. Особливо рабів. Щоб, нарешті таки, ті проснулись горбаті І за душу взяли всіх бездушних катів. В цьому світі щоб вижить – не думай Ні про яку порядність, не думай про такт, Бо як ти не з’їси свою жертву сьогоднІ, То вона тебе з’їсть, не вагайся, це – факт. А тому, про порядність не думай, І за тим, чого в світі нема, не жалій... Як не хочеш ти жить, як порядна людина, То будь вічним рабом і народжуй повій. 10.6.2001 р. ПО ТРУПАХ Ми – нові пани. Ми – крутії. Нам треба раби і гарем. По трупах, по трупах, по трупах Ми до корита дійдем. А всіх, хто дорогу перейде І проти нас піде, зітрем! По трупах, по трупах, по трупах Ми до корита дійдем. Бо честь і порядність – то догма. Хто пискне – усіх без проблем... По трупах, по трупах, по трупах Ми до Олімпу дійдем. 11.2.2001 р. ГАЧОК ДЛЯ ОЛЕН Я не вірю сьогодні в порядність, Бо де честь мала буть – виріс член. І то просто гачок для наївних, Для гарненьких, дурненьких Олен. Бо у цьому жорстокому світі, Де пасуться наївні дівки, Там безпечно себе почувають Всякі покидьки і вовки. 10.6.2001 р. БОЖІ НАМІСНИКИ О, як би я хотів, щоб люди Стали добрішими в житті, І не хапали всіх за душу Так, як хапали нас вожді. Кому така тре’ демократія, Де пільги тільки для катів? Для тих, що ходять з автоматами, Щоб поробити з нас рабів. Вони і досі ще жирують, По списку першому живуть, І їх усіх, немов релікти Ще і сьогодні бережуть. Оті, що стріляли в потилицю, Глумились з людей, як з тварин, Вони і сьогодні у милості, І в кожного свій лімузин. Для тих, що нас всіх грабували, Тим – Ялти і хатки у зруб, А тим, що як бик працювали, Тим лагідне слово з трьох букв. Бо усі ті, що там, – недоторкані, Бо то – наш золотий генофонд, Бо то – наші намісники божії – Ті, що нам об’явили фронт. Бо що будем всі ми робити, Як раптом не стане вождів? Бо хто ж буде баб гвалтувати, А в плуг запрягать мужиків? 20.10.2001 р. ДІДУСЬ І ГОЛОВА – Хто тут з нас старший: ти чи я? – Пита в дідуся Голова. – Це як сказать,– дідусь в отвіт,– По чину – ти, а я – від літ. Та як на мене – той старіший, Хто, певно, більше з двох мудріший. 13.5.1992 р. ЧУЖЕ ДОБРО – Як хочеш ти дружить з сріблом – Не прись ти за чужим добром, Чуже, мій хлопчику, добро То є отрута – не срібло. 29.5.2003 р. БУЛИ ЧАСИ Були часи такі, Данило, Коли трясло всіх і водило, Боялись всього всі підряд – Будь ти співак, чи кату брат. Навіть боялися любить, Щоб честь держави не зганьбить, А ще не дай Бог в нічку пізню