Втомлені гори

Родився наш СРСР. От тільки зараз зрозумів я Той колір нашого вождя: Щоб стяг не вигорів бувало – Його вмокали в кров щодня. Бо харч вождів – то свіжа кров Й крики замучених з дібров, Бо не були б вони вождями, Аби не пили кров морями. 19.6.1990 р.28.6.1990 р. КАТ Як я про Сталіна читав, Син якось в мене запитав: – Хто ж був насправді більший кат – Фашист чи наш партійний брат? – Фашист душив чужі народи, А комуністи – всіх підряд, Отож, ти сам ото й кумекай, Хто був насправді більший кат. – А як же ти лишився жить, Чому ж тебе не стали бить? – Бо в тому, де я був загоні, Вже не залишилось патронів. 19.8.1990 р. ГЕНІЙ Люди купаються і засмагають. Я ж не купаюсь, бо часу не маю. Люди гуляють в місцях відпочинку, А я все шукаю для дачі начинку. Люди купаються: хто на болоті, Я ж на городі або на роботі, Нічого не купиш, дають все по жмені, Таку, брат, систему придумать міг – геній! 28.6.1990 р. ГІПОКРАТОВІ СИНИ – Хто такий був Гіпократ – люди знають, І за це якраз його поважають, А сьогодні хто вам скаже, де вони, Ті, що послані богами – Гіпократові сини? Просто соромно дивитись з сторонни, Як ті руки простягають, щоб їм що-небудь дали. І з-під лоба поглядають, як на зайця Білий Бім, Й, головне, ви вибачайте, і не соромно всім їм? А як глянете на них ви – писк свій стануть так кривить, Що, якщо сказать відверто, так і хочеться вліпить. Бо у вас не запитають, чи ти їв, чи ти не їв, Бо їх всіх привчила влада з Кравчуком до хабарів. А можливо, у бабусі чи в старенького бомжа Залишилася і всього, як говорять, лиш душа. Що ж воно ото виходить: їх не треба лікувать Чи, якщо немає грошей, то живого закопать? От до чого, люди добрі, ми сьогодні дожились, А кому ж в халатах білих наші Янгели клялись? Бо вони не хочуть думать, що той хворий ледь приліз, А тому йому, можливо, вже було й не до валіз. 21.6.1992 р. ДЯКУВАТЬ СЕСТРИЧКАМ Що б робила медицина, як тоді б прийшлось нам жить, Щоб не дай Бог ще й сестрички перестали нас любить? Бо за посмішки, як ліки, нам би теж прийшлось платить, Бо хто стане за безплатно нам ті посмішки носить? І до того ж, я вважаю, кращі ліки на землі – Ваші посмішки, сестрички, Будьте ж ви завжди такі! Докажіть ви всьому світу й в першу чергу Кравчуку... І моліться ви за нього. Хай Господь пошле йому... Бо не дай Бог, добрі люди, що ми будемо робить, Як Верховний наш накаже ще й за посмішки платить? 21.6.1992 р. НЕНАДІЙНА МАСТЬ В чужих краях, браток, не грійся – То не надійна в світі масть, Не жди, не вір і не надійся, Що хтось колись тобі щось дасть. А якщо дасть – то не вагайся – Хіба що дрином під ребро, Тому, вважаю, нерозумно Лишати Неньку і Дніпро. 11.3.2000 р. ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА Якщо ти людина, Пам’ятай, небоже, Що калічить землю Тільки бовдур може. 19.10.1988 р. ЄВРЕЙ І ЖИД В.І. Він хоч єврей, але як віл, Бо як на нього подивлюся: Настільки працьовитий він – Що я, як братом, ним горжуся. Він в житті минулім, певно, був хохлом, Бо жиди не люблять бігати бігом. В нього ж мертва хватка селянина-сина І така ж точнісінька бджілочка-дружина. 3.5.2006 р. Л.Г. Ну а Льова, певно, – "голубих кровєй", Бо ні дня не може жити він без фей... Головне: вам буде в очі заглядати, Й не моргнувши оком, як Кравчук, брехати. Він одне говорить, думає про третє, Так, як це робила Голда або Тетчер, Як прийде на дачу, то до всіх у дім, Ні хрена не робить й заважає всім. То йому газетку, то журнальчик дай, А нема газетки – вірші почитай. Так ото й гасає з двору до двора, Ніби на Великдень в селах дітвора. По разів п’ятнадцять він біля дверей, Зразу видно: Льова – жид, а не єврей. 20.5.2006 р. НАША ФЕМІДА Прийде час й Феміда наша Добереться й до злодюг, Й знов тоді почнеться каша – Не з одного спустять дух.