Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Міг би наговорити компліментів, мовляв, прекрасно виглядаєш і таке інше, — полковник потиснув Сашкові правицю. — Але час невблаганний, і змінюємося ми, хоч би як не старалися.
— Не молодіємо — це так, — Сашко усміхнувся. — Але ви виглядаєте гарно, тьху-тьху-тьху, — Тесля тричі сплюнув через ліве плече.
Богдан Данилович пам’ятав, як нині вже досить досвідчений і досить відомий публіцист і письменник тільки розпочинав свою творчу діяльність. Богдан і вийшов на нього тому, що Тесля вирізнявся із загальної маси початківців, які робили свої перші кроки в письменстві, пробували себе в різних жанрах прози й поезії. Тоді їх так і називали: літератори-початківці. Більшість із них відвідувала літературні гуртки, якими керували маститі митці.
Саме в цих гуртках існував чи, може, лише зароджувався дух вільнодумства. Молоді імпонувала можливість більш-менш вільно говорити про літературу, мистецтво, політику, життя. Але основний наркотик, що притягував творчу молодь до гуртків або й одне до одного, це можливість вільно спілкуватися рідною українською мовою. Саме за межами їхнього товариства цієї свободи говорити українською бракувало.
Так. Абсурдність політики московської влади щодо понять рідна мова, рідне слово, історія рідної країни, щодо всього українського була така явна, така неприродна, що нерозуміння цього викликало, м’яко кажучи, підозру в нормальних людей щодо наявності здорового глузду в московської влади.
А ця влада знала, що робила. Її сателіти в Києві, лише «правильно» розуміючи політику Москви з мовного питання республік-васалів, могли втриматися в керівних кріслах та й узагалі в них потрапити.
І саме в тих літературних гуртках, де народжувалося й дедалі наполегливіше та голосніше про себе заявляло вільне українство, влада бачила потенційну небезпеку самим основам «інтернаціоналістської» політики Кремля. І одним з основних завдань КДБ в Україні, як і в решті союзних республік, було негласне придушення рідного слова, вільного слова, правдивого слова.
Тому, щоб знати, вивчати і вчасно локалізовувати «негативні» процеси в середовищі молодих творчих людей, які, звісно, завжди радикальніші за дорослих, КДБ вербувало з-поміж них агентів, котрі доповідали про все, що діється в цих гуртках. При цьому КДБ добирало на ці ролі не якихось нездар або середнячків, що і самі нічого не вміли, і вплинути на будь-кого не могли, а в око оперативника завжди впадали найбільш активні, перспективні та найнеслухняніші. Завербувати такого вважалося серед оперів найвищим пілотажем і оцінювалося начальством дуже високо з можливістю швидкого просування по службі.
Одним із таких перспективних і не без Божої іскри був Олександр Тесля…
7
— Як справи з написанням роману? — Зорій давно чітко засвоїв, що Сашка медом не годуй — дай поговорити про його роман. Коли Тесля виговориться, можна порушувати будь-які питання й давати складні завдання.
— Потихеньку рухаюсь.
— Та склепав би детективчик, і справі кінець, грошики в кишеню — і на Канари. Скільки вже пишеш? Хочеться й мені застати живим твій тріумф, коли весь світ проситиме автограф у видатного письменника сучасності. Шкода, що я не зможу похвалитися оточенню, що знаю тебе близько й навіть дружу з тобою.
— Ви іронізуєте, Богдане Даниловичу, — не образився Сашко. — Не так усе просто. Ідея написати книжку виникла в мене давно, але висновок про те, що сюжет її має відрізнятися від того напливу «новоруської чорнухи» — прийшов значно пізніше. Спочатку мені теж хотілося «зварганити», як ви кажете, такий собі бойовичок з головним героєм типу непереможного агента-007. Але коли з’явилися на розкладках сотні, тисячі книжок-«мягкотєлок»…
— Що за «мягкотєлки»? — перебив Сашка Богдан Данилович.
— Я так називаю книжки з м’якими палітурками. Здебільшого — російських авторів. А потім, коли на екрани виплеснули десятки бойовиків російського розливу на кшталт «Бандитського міста», «Бригадира», «Вальсу Турецького» тощо — стало зрозуміло: така дрібнота — тільки на сьогодні. Завтра про неї ніхто не лише не згадає, а навіть не зможе відрізнити героїв один від одного. Надовго залишаються тільки книжки, які мінімально відтворюють стан політичного життя, що відбувається саме сьогодні, тобто тоді, коли пишеться книга.