Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
України. Водночас як губка я всмоктував усе те, що ти мені розповідав про літературу, філософію, логіку мислення. Я теж навчив тебе багато чого, а разом, мені здається, ми вчилися людського ставлення до людей. Га, як закрутив! — Зорій засміявся.
— Та закрутив — так закрутив. Я ніяк не можу оговтатися. І, кажу вам, не знаю, радіти мені з того, що сталося, чи сумувати.
— Ще, Сашко, все буде: і радість, і сум. Із гарного і поганого складається життя. Воно, як товста книга: щодня ти перекидаєш один аркушик з правої купочки на ліву. І та права купочка довго-довго здається товстою й такою, що не зменшується. Але одного дня ти звертаєш увагу на те, що в правій аркушиків залишилося зовсім мало. І ти не знаєш, скільки їх, і боїшся порахувати, щоб не знати — скільки ж?
Тесля подивився на попіл щойно спаленої розписки й задумливо промовив:
-Іще один аркушик: з правого стосика — на лівий!
5
Давно то було, давно… Нині ж, хоч і рання осінь, спека стоїть така, наче лежиш на печі, а хтось підкладає та підкладає дрова. Аж дихати важко. Тільки наблизишся до іншої людини, як тебе обдає таким тяжким духом… Особливо це стосується жінок. Ой, недарма вигадали анекдот про зимову відпустку, коли немає пітних «баб» і гарячої горілки!
Молоденькі дівчатка роздягнені до «далі знімати нічого». Усе — прозоре, все таке апетитне, очей не відведеш. Та що там очі: вилиці зводить. Особливо у хлопців, що мусять ходити розплавленим тридцятиградусним Хрещатиком у костюмах із краватками. У них не лише слина тече. У них у штанях… Вони мокрі, бо дурні. Точніше, дурні не вони. Так заведено в «органах»: форма одягу чекістів — без особливої фантазії. Співробітники держбезпеки, звичайно, усвідомлюють: люди, що йдуть їм назустріч, знають, хто вони. Бо в народі ходили такі жарти, що коли бачиш на вулицях міста інтелігентно одягнених чоловіків, а на вулиці спека — однозначно: це або чекісти, або комсомольські чи партійні чиновники низької ланки. Бо ті, що вище, по Хрещатиках не пішодралять.
А сьогодні сонця немає, хмари аж зачіпляють високі будинки, а парко — неймовірно. Листочки на деревах завмерли. Жодного руху повітря, тож усі ходять, як пришелепкуваті, як вражені пташиним грипом кури… Моляться, щоб знову був дощ, хоча сьогодні вранці він тільки-но закінчився. Лив три дні безперестанку.
За звичкою, пересівши кілька разів з вітки на вітку в метро, поблукавши вулицями, зайшовши до магазинів, у яких працювали кондиціонери й було прохолодно, пересвідчившись, що хвоста немає, Сашко Тесля нарешті в призначений час зайшов у ворота університетського ботанічного саду.
Пройшовши в глибину парку, письменник потрапив на алею, що вела вниз, де стояли кілька пофарбованих у зелене лав із бетонними каркасами. Такі лави почали виготовляти ще за радянської влади. Вони важкі, незграбні, дизайн — страхітливий, але нікому й на думку не спадало їх поцупити, зламати чи бодай пересунути з місця на місце.
На одній із лав сиділа літня жінка. Вона грала на гітарі й співала. Акорди шестиструнки звучали дещо розстроєно, хоча набирала вона їх упевнено й уміло. І в голосі теж відчувався професіоналізм співачки. Мабуть, колись старенька мала приємне й потужне сопрано, але нині голос її тремтів, викликаючи лише співчуття.
Що примусило жінку отак збирати копійки? Поруч стояла якась картонна коробка, але в неї навряд чи хтось кинув хоч якийсь дріб’язок, бо й людей у цьому місці саду завжди мало. Безумовно, не від доброго життя співає старенька. А може, в нелюдному місці навмисне й заховалася, щоб побути насамоті? Тоді навіщо ця коробка?
Та ось до жінки підійшов такий самий, як і вона, літній чоловік, узяв з її рук гітару, зачохлив її, забрав з коробки кілька монет (поклав же хтось усе-таки) і, допомігши співачці підвестися, повів її геть. Старенька виявилася ще й сліпою.
Чого варте таке життя? І чи життя це? Хоч стверджують, що є свої принади в будь-якому віці, дивитися на поневіряння старих людей, особливо в нашій країні й у наш час — заняття не для слабаків.
6
Богдан Данилович умостився на лавці, на якій щойно сиділа старенька. Сюди ж підійшов і Сашко Тесля. Полковник уже все навколо оглянув і переконався, що зустрітися тут зі своїм колишнім агентом можна. Людей у саду мало, та й такі особи, як Богдан Данилович і Сашко Тесля, не надто відомі, щоб їх упізнавали ось так просто на вулиці чи в парку.