Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Обидва ще довго й голосно сміялися, уявляючи собі, як худий рознощик Шімон так розтовстіє, поки Бабула повернеться, що не протиснеться крізь палацову браму.
Хитрун Бабула почував себе краще за всіх. Балансуючи клунками, він, за звичкою, одним вухом прислухався до розмови, аби нічого не проґавити.
— Раїсс[19] «Латаття» — найдосвідченіший лоцман узбережжя, — заперечував Ісмаїл-Бу-Дерба-ефенді молодому помічникові мулли, — і коли раїсс вирішив вийти в море, то можна почувати себе на воді безпечніше, ніж на суходолі, мулло…
— Відверто кажучи, я розуміюся на морській справі, як той півень, що його тримають у клітці на палубі. На мою думку, корисна тільки прісна вода, а за всю солону, скільки б її не було в оцьому морі, я не дам і ламаного піастра.
— Годі-бо, — дорікнув йому вчитель. — Скільком людям море дає працю й заробіток. Чи ти, сину пустелі, ніколи не їв риби? Ніколи не приймав дарунка від моряка? Ти прийшов учитися з глибини нашого континенту, з племені, яке ніколи не виходило на узбережжя, а тому боїшся моря й вбачаєш у ньому підступну стихію. Ти забуваєш, що над морем так само, як і над твоєю рідною пустелею, є повітря. Коли б не було моря з його невичерпними резервами вологи, то не було б на землі життя.
Старий лікар засміявся:
— Маєш щастя, мулло, що не попливеш разом з іншими! Морський бог жорстоко покарав би тебе за такі слова про. Його могутню державу. Стародавні люди — хай милосердний пробачить їм їхню сліпоту — ставилися до морських богів та духів куди шанобливіше. Їхні. молитви, жертви та заклинання, здається, не пропали марно. Людина, яка віддає себе на ласку моря, повинна вірити в поступ кораблебудування наших часів. Диви! Ти, певно, вгледів старі вітрильники…
Ісмаїл-Бу-Дерба-ефенді і мулла саме пройшли Морською брамою крізь фортечний мур і опинилися перед п'ятьма ярусами вітрил, що громадками надималися на реях трьох велетенських щогл. Здавалося, щогли росли в присмеркове небо просто із стін потемнілого доку, за яким ховався могутній корпус корабля.
Над самісінькими верхівками щогл, по збуреному небу, освітленому яскравою загравою сонця, що зійшло годину тому, летіли брудні масні хмари. Немов зграї наїжачених велетенських хижих птахів у нестримній смертоносній люті, мчали вони під золотим склепінням до моторошної пітьми на сході.
— Тепер я вже й не знаю… — дзвінко й здивовано проказав Бабула до людей, скам'янілих од тієї дивовижі: могутній вітер, здається, стер на порох щонайменшу ознаку людської одваги.
Всі вдячно глянули на Бабулу.
— Аллах! У таку пекельну бурю не вирушить навіть навіжений! — мовив старий лікар.
І всім наче тягар спав з плечей.
— Нам треба знайти раїсса, — поважно мовив завжди розсудливий марабут. — Певно, відплиття корабля відкладається.
Пройшли ще трохи і під портовими кранами та линвами зійшли сходами до тераси на даху складу. На терасі за допомогою блоків моряки піднімали вітрила. Командири вигукували разом з моряками: «Гей-го! Гей-го!»
На прибулих не звернули ніякісінької уваги, аж поки хтось крикнув:
— З дороги, дияволи!
Всі оглянулися й побачили майже поруч капітана, який серед квиління вітру, хльоскання вітрил, оглушливого скреготу ланцюгів, тупоту матросів на палубі, рипіння лебідок та гуркоту колодок, що билися одна об одну, махнув прибулим рукою й знову заходився порядкувати — щось комусь гукав, щось комусь показував… Ну чисто тобі навіжений диригент, що опановує запаморочливий хорал стихії, диригує сотнями бронзових рук, з яких струмить піт; сотнями майже голих тіл, які парують, наче загнані коні на морозі.
Відскочили… У повітрі просвистів ланцюг, який міг би втримати щонайменше скелю, загуркотів, ударився об циклопічну кам'яну брилу й, відбившися, блискавкою швигнув назад, наче велетенський розлютований змій.
Ланцюг пролетів хіба що на лікоть од зблідлого старого проповідника та лікаря.
— Аллах! — пронизливо скрикнув Гасан, злякано затуляючи обличчя.
А старі ще довгенько не могли вимовити й словечка.
Скаженіючи, буря ніби вистрілила востаннє й, соромлячись своєї безтямної люті, раптом ущухла. Навколо запала тиша, яку порушував тільки далекий глухий гуркіт прибою, що бив об дамбу.
Але так, мабуть, тільки здавалося.
Людське муравлисько раптом принишкло, не чути було вигуків, команди, зойків, дзенькоту і деренчання.
А вітер, який іще хвилину тому шалено боровся з людиною та кораблем, зненацька похлинувся власним шумом, покинув вітрила й з реготом зник у темряві.
19
Раїсс — капітан.