Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
— … аби тільки бачити все краще? Тож я висловлю твою думку так: ти прагнеш не прагнути всього; ти прагнеш краще бачити все. Хто б ото сподівався такого від Бабули?!
Ісмаїл засміявся.
Бабула спаленів. Він ще ніколи не зустрічав такого дотепного вченого мужа, який розмовляв би з ним як з рівним. Сьогодні вперше Бабулі пощастило, але він одразу дістав, так, що аж у очах заяскріло. Хлопець поплентався до Карембу, ковтаючи сльози.
— Я, мабуть, дав би відтяти собі правицю, аби щодня розмовляти з такою людиною, як великий хакім! — сказав Бабула щиро.
— Скільки ти, мулло, хочеш за твого неповнолітнього раба? — спитав за хвилину лікар у святого марабута.
— Він не продається, хакім-ефенді.
— То я ж хочу не купити його, а викупити на волю.
— У цьому немає потреби. По моїй смерті — а вона вже недалека — не тільки син, а й мати дістануть волю. Не варто давати вогнепальну зброю дитині. Краще почекати, поки вона стане мужем…
— Маєш рацію, мулло! Та для мого плану потрібен не тільки Карембу, але й Бабула. І, їй-право, раніше, ніж ти підеш до раю. Малому Гасанові приречена дорога, мулло. І, коли я не помиляюся, ця дорога уже визначена, о марабуте! Але Гасанове тільце не витримає цієї дороги, якщо його не загартувати. Він повинен весь час рухатися — я пошлю його в пустелю… Та на самоті він загине! Йому потрібні вірні слуги — друзі. А ти його друзів знаєш…
— Добре, я схвалюю це. І, до речі, у пригоді можуть стати мої мандри на собор до Кайруана. Хлопці не знатимуть, про що йтиметься. Обіцяю тобі, що віддам їх у південноалжірських оазах у надійні руки…
Далі вони розмовляли про Махмуда Алі, якого сьогодні засуджено на смерть, але з огляду на прохання впливових осіб та колишню добру репутацію, вирішено виселити гаптаря з країни й конфіскувати тільки половину майна.
5
КОРАБЕЛЬ У БУРЮ ТА В ШТИЛЬ
опереду до пристані гордовито простував Гасан. Поруч нього у надвечірньому смерку ясніла пишна постать батька, який урочисто виступав у шовковому смугастому халаті, що свідчив про Абу-ль-Гасанову поважність. Абу-ль-Гасан спирався на «іспанку» — ебенову палицю, оздоблену важким срібним наконечником. І хоч облямоване рудуватою бородою бронзове обличчя купця й здавалося спокійне, але той, хто добре знав його, помітив би, як він хвилюється. Ні малий, ні старий не промовили й слова. Мабуть, тому, що йшли не самі. За ними сунули Гасанові брати, й кожен що-небудь ніс: старші — великі валізи, молодші — чудові мати, покривала, килими й дарунки од своїх дружин: овочі, печиво, сушену рибу й два великі джбани олії та найчистішого меду.
За крок од них ніяково ступав цибатий Карембу, вбраний у нові шати. Хлопець тримав за руку свою чорну матусю, яка йшла трохи згорбившись. Вона запнулася вовняною червоною хусткою — дарунком пана, який оце пускався в мандри. Карі очі жінки блищали з-під нового чудового запинала, й чим ближче процесія підходила до пристані, тим дужче вона зволожувалися. На останньому перехресті приховувана сльоза скотилася по щоці…
Марабут Абу-Захаріаш був вдягнений у халат із тонкої білої вовни з багато гаптованим погруддям, на яке спадала розкішна борода. Благородна голова була увінчана зеленим тюрбаном хаджі, тобто святого прочанина. Зелений тюрбан прикрашало золоте мереживо — відзнака високої духовної гідності. В руках старий тримав велетенські чотки релігійного чернечого ордену. Обік Абу-Захаріаша йшли старий хакім Хаджа-Ісмаїл-Бу-Дерба-ефенді й молоденький помічник мулли Сіді-Алі-бен-Мохаммед. Вони розмовляли голосно й весело, ніби поверталися звичайною дорогою додому.
Бабула ніс на голові свій клунок і клунок Карембу. Йому не лишалося нічого іншого, як удавати з себе зворушеного. Хоча Бабула й мав у Тріполі багато клієнтів, але про свій від'їзд не казав нікому. Тільки сьогодні вранці віддав свою велетенську тацю спритному рознощикові лимонаду й сказав усміхаючись:
— Шімоне, зроби із своїми міхами так, як я роблю з тацею; але спершу ходімо хутенько зі мною до шановного постачальника варених голів, щоб моє підприємство не попало, бува, до рук, які не дорожитимуть заробітком! Все, що ти робитимеш, поки мене не буде, полягає ось у чому: ти повинен кричати так, як кричав я, торгувати у тих місцях, де торгував я. А тим, хто упізнає мій старий бронзовий щит і спитає про мене, скажеш, що Бабула пішов на прощу в Кайруан. Але це ще не все. Оскільки я вже протягом багатьох років щодня сидів біля брами палацу верховного суду, прислухаючись до балачок тих, хто проходив повз мене, й таким чином дізнавався геть про все, що відбувалося в бейлікаті, то ти теж повинен слухати і, коли я повернуся, все мені розповіси. Це буде платня за оренду підприємства…