Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Питання було вирішено. Коли Елнатану виповнилося п'ятнадцять років, його зловили, мов дике лоша, обстригли патлату чуприну, одягли його в новий костюм з домотканої тканини, пофарбованої настоєм горіхової кори, спорядили євангелієм та букварем Вебстера й послали до школи. А що хлопець був недурний і ще вдома навчився трохи читати, писати й рахувати, то в школі став першим учнем. Щаслива мати захоплено слухала похвали вчителя її синові — «він незвичайний хлопчик, на голову вищий за всіх однокласників». Учитель теж гадав, що хлопець має природний нахил до медицини, — йому самому «не раз доводилося чути, як Елнатан умовляє менших дітей не переїдати, а коли нерозумні малюки не прислухаються до його порад, він сам з'їдає їхні сніданки, щоб берегти їх від згубних наслідків переїдання».

Незабаром після того, як учитель так гарно відгукнувся про Елнатана, хлопця віддали в науку до сільського лікаря — чоловіка, що свою кар'єру починав десь так само. Там Елнатан то чистив коней, то змішував мікстури — сині, жовті й червоні, — то сидів під яблунею з «Латинською граматикою» Раддімена в руках і з «Акушерством» Денмана в кишені, — бо його наставник вважав, що спершу треба навчитись, як допомагати людям з'являтися на цей світ, і тільки потім — як за всіма правилами відправляти їх на той.

Так минув рік. Та ось одного разу він з'явився на богослужіння в довгополому сурдуті з чорної домотканої тканини й низеньких чобітках, пошитих, за браком сап'яну, з нефарбованої телячої шкіри. Потім якось бачили, що він голився тупою бритвою. А ще за три-чотири місяці можна було спостерігати, як кілька літніх жінок квапилися до будинку однієї вбогої жінки, а інші, чимось украй стурбовані, метушилися туди й сюди. Кілька хлопчаків скочили на незасідланих коней і помчали врізнобіч. Усі питали один одного, де можна знайти лікаря, але його так і не розшукали. Аж тут із дверей свого дому вийшов статечно Елнатан у супроводі білявого сахеканого хлопчиська. Наступного дня сусіди, побачивши Елнатана на вулиці, як тут називали дорогу, були вражені його поважністю. Того ж тижня він купив собі нову бритву, а наступної неділі з'явився у молитовний дім з червоним шовковим носовичком у руці, весь такий серйозний і задуманий. Увечері він завітав до одного фермера, в якого була дочка на порі, — вельможніших родин, на жаль, в околиці не було. І, лишаючи молодика наодинці з красунею, її передбачлива матуся назвала його «лікарем». Отже, перший крок був зроблений, і відтоді всі почали його величати цим титулом.