Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Услід за батьком, що зупинився на хвильку віддати якесь розпорядження челяді, Елізабет увійшла до великої зали, освітленої свічками у старомодних високих мідних свічниках. Двері за ними зачинились, і все товариство з морозу, який трохи не сягав нуля, раптом потрапило в шестидесятиградусну[19] спекоту. Посеред зали височіла величезна піч, що пашіла жаром; від неї крізь стелю ішов прямий довгий димар. На цьому горні (бо ж як іще можна було назвати цю піч?) стояла миска з водою — щоб зволожувалось повітря. Кімната була застелена килимами та обставлена гарними меблями, частину яких завезено з міста, а решту виготовлено працею місцевих майстрів. Тут був буфет червоного дерева — інкрустований слоновою кісткою, з великими блискучими бронзовими ручками, обтяжений купами срібного посуду. Поруч стояв величезний стіл з вишні, зроблений під червоне дерево, але простий, без інкрустацій і прикрас. Навпроти — стіл трохи менший, крізь світле пофарбування якого видніли гарні хвилясті лінії гірського клена. Неподалік, у кутку, стояв високий, важкий старовинний годинник у футлярі темного горіхового дерева. Вздовж стіни простягнувся футів на двадцять величезний диван, оббитий світлим ситцем, а ясно-жовті дерев'яні крісла з чорними візерунками, намальованими не вельми впевненою рукою, вишикувалися в ряд уздовж протилежної стіни й у проміжках між іншими меблями. На стіні, на деякій відстані від печі, висів термометр Фаренгейта з барометром, на який Бенджамін з дивовижною точністю поглядав кожні півгодини. Дві невеликі скляні люстри висіли на однаковій відстані між піччю й вихідними дверима в обох кінцях зали, а до наличників численних дверей, що вели у внутрішні кімнати, були припасовані позолочені канделябри. Наличники ці мали досить химерну форму, й увінчувалися вони фронтонами з невисокими п'єдесталами в центрі, на яких стояли чорні гіпсові погруддя. Стиль цих підставок і вибір бюстів були визначені художнім смаком Джонса. На одній підставці стояв Гомер —. дуже схожий на оригінал, бо, говорив Джонс, «він справді сліпий, в чому кожен може переконатися»; на другій — миловидий добродій з гострою борідкою, котрого Річард іменував Шекспіром; на третій стояла урна, форма якої, стверджував Джонс, свідчила про те, що в ній покоївся прах Дідони[20]. Четвертим погруддям, безсумнівно, був старий Франклін[21] в окулярах і ковпаку, а п'ятим — сповнений гідності Вашінгтон. Шосте ж зображувало щось таке, що не піддавалося описові, — як пояснював Річард, «людину в сорочці з розстебнутим коміром і з лавровим вінцем на чолі: Юлія Цезаря чи доктора Фауста; є вагомі підстави стверджувати, що це може бути хтось із них».