Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Ласкаво просимо, ласкаво просимо! Ось юнак, якого я ненароком поранив, коли підстрелив оленя. Він потребує вашої допомоги.
— Не підстрелив оленя, ні! — втрутився Річард. — Хотів підстрелити, ось як буде точніше! Бо хіба можна поставити правильний діагноз і прописати потрібні ліки, не знавши, як воно все відбулося насправді? От люди завжди так — думають, що лікаря можна обдурити так само безкарно, як і всякого іншого.
— Нехай і так, хотів підстрелити, — усміхаючись, відповів суддя, — і думаю, що якоюсь мірою допоміг його вбити. А втім, хай там що, а юнака я поранив, і ваше вміння повинне його вилікувати, а мій гаманець щедро винагородить вас за це.
— Дві речі, на які можна покластися, — зауважив Лекуа, ввічливо вклоняючись судді й лікареві.
— Дякую, мосьє, — мовив суддя. — Але хлопець страждає. Ремаркабль, принесіть, будь ласка, полотна для корпії і пов'язок.
Це зауваження поклало край обмінові компліментами й змусило лікаря звернути увагу на пораненого. А той уже скинув куртку й лишився в простій, світлій сорочці, очевидно, пошитій зовсім недавно. Він хотів уже скинути й сорочку, як раптом поглянув на Елізабет, — вона, співчуваючи пораненому, була надто захоплена своїми переживаннями, щоб устежити за його діями. Юнак зашарівся.
— Вигляд крові може злякати панночку. Краще мені перейти в іншу кімнату.
— Ні в якому разі! — заперечив доктор Тодд, який, зрозумівши, що поранений — особа незначна, дуже підбадьорився й готовий був приступити до виконання своїх обов'язків. — Яскраве освітлення багато важить під час операції, тим паче, що в нас, учених, рідко буває добрий — зір.
Так промовляючи, Елнатан начепив окуляри в залізній оправі, які своїм звичаєм відразу сповзли на кінчик кирпатого носа, — хай вони й не допомагали йому дивитись, але, принаймні, і не заважали, оскільки його маленькі сірі оченята виблискували над ними, ніби дві зірки з-над заздрісної хмари. Ніхто на це не звернув уваги, лише Ремаркабль сказала Бенджамінові:
— Доктор Тодд — показний мужчина, і як добре він говорить! А окуляри йому дуже личать — додають його обличчю поважності. Я й собі хочу дістати пару.
В цю хвилину Елізабет, яку слова незнайомця змусили прогнати задуму й густо почервоніти, вийшла із зали, поманивши за собою молоденьку покоївку.
Тепер лікар міг вільно зайнятися своїм пацієнтом, а всі, хто лишився в залі, зацікавлено обступили їх. Тільки майор Гартман зостався на своєму місці, пускаючи з люльки хмари диму. Він то підводив очі до стелі, ніби розмірковуючи про непевність людського життя, то співчутливо поглядав на пораненого.
Тим часом Елнатан, який оце вперше в житті побачив кульову рану, почав з належною врочистістю й увагою готуватись до операції. Бенджамін приніс стару сорочку й подав її лікареві, а той дуже вправно подер її на бинти. Далі доктор Тодд, уважно перебравши ті стьожки, взяв одну й, простягши її Джонсові, поважно мовив:
— Добродію, ви маєте досвід у таких справах; будь ласка, наскубіть корпії. Вона має бути м'яка й тонка; тільки глядіть, щоб туди не потрапила бавовняна нитка, бо вона ще внесе зараження. Сорочка ця зшита бавовняними нитками, але їх можна легко повисмикувати.
Річард багатозначно подивився на суддю, — мовляв, бачиш, цей зцілитель не може обійтися без мене, — й почав ретельно скубти корпію.
На столі з'явилися флакони, слоїки з мазями, різні хірургічні інструменти. Дістаючи все те по одному з червоної сап'янової скриньки, доктор Тодд підносив кожну річ до світла й надзвичайно уважно оглядав. Червоний шовковий носовичок так і ковзав по блискучій сталі, змітаючи щонайменші порошинки, — а то ще завадять у цій тонкій операції! Коли вміст скриньки, до речі, не дуже багатий, вичерпався, лікар узявся до своїх в'юків, добуваючи з них пляшечки, що мінилися всіма кольорами веселки. Вони вишикувалися поруч із смертоносними пилками, ножами й ножицями. Тоді Елнатан випростався на весь свій височезний зріст, заклав руку за вузеньку спину, ніби підтримати самого себе, й озирнувся, щоб побачити, яке враження справила на глядачів ця колекція.