Tattoo. Читання по очах
- Автор: Васильченко Вячеслав
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Tattoo. Читання по очах». Краткое содержание книги:
– А вечір, як це не дивно, закінчується пізно? – підморгнув несміливо Марченко.
– Ні, – голосом повелителя світу мовив Термінатор. – Він переходить у ранок.
– Формула успіху, – виніс вердикт професор.
– Формула життя, – уточнив «китайський мудрець». – «Із курячого гнізда фенікс не вилетить».
– Щира повага, – оцінив Лисиця.
– Це зайве, – нахмурив брови Термінатор. – Безглуздо поважати людей тільки за те, що вони дихають. Це ж не їхня заслуга. Так визначено Небесами. Та й люди в курсі, що коли перестануть дихати – помруть. А жити хочеться. Бо приємно. Хоча насправді вони не знають, що це таке. Як і що таке смерть. Пам’ятаєте у Конфуція: «Як ми можемо знати, що таке смерть, коли ми ще не знаємо, що таке життя?»
– Це закономірно, – сказав Лисиця. – «Народ можна змусити до слухняності, але його не можна змусити до знання»[27]. – Професор показав, що трохи «в темі». І до кафе зайшли зовсім не жовтороті пуцьвірінки. Не залетіли.
– Гм… – вперше усміхнувся «імператор кафе», але обережно і дещо зверхньо. – А може, цього й не треба робити? «Даремно шукати Місяць на дні моря».
– Це точно, – погодився Богдан. – Не буду заперечувати.
– Та ви все одно не щирий, – провів «аперкот» власник «Червоного дракона». Не рукою, звісно. Не правою. Та й не лівою.
– А ви ж наче не священик? – відповів гуком Богдан.
– Гадаєте, ви зі священиком щирий? – виставив блок Термінатор.
– Гм… Не будемо копати так глибоко, – вирішив зупинити «поєдинок» Лисиця.
– Просто священики часто беруть на себе те, чого не можуть не те що понести, а навіть підняти. Не дано, – аж наче зрадів «Син Неба». – Вони он животи ледве тягають.
– То в них хрест такий, – підкинув дотеп Лисиця.
– Сумно, – заходився масувати перенісся Термінатор.
– Бо? – підігнав його із відповіддю професор.
– Бо невесело, – трохи роздратовано відповів кафешний «імператор». – Не хочу я на Бога дивитися чужими очима. «Слова можуть лунати, як дзвоники, а серце може бути кривобоке, як сідло».
Лисиця щось хотів завернути, але відчув, як шпигонуло про очі. Про чужі очі. Про штучне око Термінатора. Про блакитні контактні лінзи. Про виколоті очі Кречета. І він стримався. Та й побачив докір у Марченка на обличчі. Не по це сюди прийшли. Не по це. А ти тут феєриш.
– Ти казав, що в тебе мало часу, – упоперек такту виїхав на арену Марченко. Його «тикання» САМОМУ серйозно злякало Богдана. Цієї миті воно здалося маханням перед биком червоною ганчіркою. З усім, що буває на кориді після цього.
– Якщо казав, – нахилився «Син Неба» майже впритул до Ігоря, – значить, так і є. Але чай же ми замовили? Поки питимемо, якраз і поговоримо. Ви ж для цього прийшли?
Термінатор уважно подивився на Марченка. Потім на Богдана. Невідомо, що відчув донкор, але побачене й почуте запустило противний холодок, і той з радістю гайнув Лисициною спиною. Камікадзе таки наш Ігор, камікадзе.
– Угу, – ніби вдавившись, відповів донкор. Схоже, холодок гуляв за спиною і в нього.
– От і чудово, – оцінив «імператор», позичивши обличчя у ситого пітона. – «Із тисячі рішень мудрого одне буде помилковим, із тисячі рішень дурня одне буде правильним».
Над «iPhone» почала виростати Дассенова «Et si tu n’existais pas». «Імператор» насторожився, подивився хто, підвівся, взяв апарат, сказав йому «алло» й пішов, ледь накульгуючи на праву ногу, у протилежний куток, почавши неголосно говорити. До «гостей» долітали деякі слова, але зв’язати їх докупи було неможливо. «Син Неба» таки знав, що таке конспірація. Ловіть облизня, двоє з чотирма нашорошеними «локаторами». І лікті у вас на десерт.
«Телефонна аудієнція» тривала недовго. Утричі більше, ніж заячий скік. І Термінатор з порожнім, але суворим обличчям повернувся назад. Умостився. Поклав на місце дорогу іграшку.
– Ми проводимо журналістське розслідування вбивства Костянтина Кречета, – невпевнено почав Марченко. – Татуювальника. Його зарізали й викололи очі. Хотіли запитати, чи ти нічого не знаєш? Ти ж людина розумна, досвідчена. Якшаєшся з різними піплами.
– «Розум – це усвідомлення сутності речей»[28], – спокійно відповів Термінатор.
Лисиця почав шкрябати у блокноті. «Повелитель кафе» тільки ковзнув по писаці поглядом, але нічого не сказав.
– І я ж про те, – засовався задоволений Ігор.
Богдан тільки мовчки дивився й слухав. Зараз настав час для соло Марченка. На його слова «Син Неба» відповів:
27
Вислів філософа Конфуція.
28
Вислів філософа Мо-ді.