Чорний лабіринт. Книга друга

— Не турбуйся, Джосе! У мене є чим платити… Однак грати з тобою я не буду…

Голос Брієра втратив металеві нотки і звучав ображено. Для капрала це було неприродно. Брієр повільно підводився з-за столу. Цікаві враз відсахнулися, добре знаючи, що розгніваний капрал увалить в писок першому, хто опиниться під рукою. Джос теж підвівся і дивився на Брієра без страху, навіть з цікавістю. Чорні очі ховали хижий вогонь, а під тонким вусом блукала ламка, підступна посмішка. Було видно, що йому страх як хотілося познущатися з капрала, бо тепер усім було ясно, що платити тому нічим.

— Що ж це ви, любий, як до справи дійшло…

— Я тобі цього не забуду, — процідив крізь зуби Брієр, — ти ще у мене… Ти ще проклянеш цю мить!..

— Облиш, капрале, кого ти взявся лякати? Чи, може, ти хочеш, щоб я сказав при всіх, де в тебе заховано золото? Я навіть знаю, де ти його узяв і коли!

Капрал зблід. Права його рука опустилася до кишені. В ту ж мить рука Джоса ковзнула до стегна і затисла рукоять ножа. Брієр помітив це. Спокійно вийняв з кишені запальничку, добув вогню, припалив погаслу сигарету і пішов уздовж столу до дверей. Насторожені погляди легіонерів проводжали його, аж поки він не вийшов із казарми. Один Джос не дивився в його бік, мовчки згріб у сорочку купу грошей, зв'язав вузол рукавами і, кинувши його під пахву, рушив до свого місця на нарах.

— Слухай, Андре! Слухай, друже… — Гонза тяг його на свої нари. — Ти чув?.. Чув, що сказав Джос?! Та лялька із чистого золота, всипана коштовним камінням!

— Тихше, почують… — пробував заспокоїти Гонзу Андрій.

— Я тихо, тихо… Карел не винуватий. Тепер ти розумієш, що Карел не брав. Та лялька у Брієра. Це він, він… Треба викрасти її і віддати комендантові, і тоді Карел буде вільний, а цей гад заплатить за все…

— Зажди, я нічого не розумію…

— Андре, я знаю, ти справжній хлопець, — з жаром вів далі Гонза. — У цьому багні важко знайти справжню людину, але ти… Ти не продаси, я знаю! Допоможи! Карел ще дитина, він не зможе захистити себе і накладе головою… Андрію, допоможи!..

— Я не знаю, як це зробити.

— Тобі не доведеться нічого робити. Коли Брієр піде міняти пости, ми вийдемо з казарми. Ти станеш у дверях і, як тільки побачиш, що він повертається, подаси мені знак.

Гонза так нервував, що в нього захрип голос і побілів кінчик гострого носа.

— Треба все обмізкувати, — відповів Андрій. — Капрал зараз у себе. Лягай. Зміна караулу через дві години. Лягай і заспокойся, бо все полетить шкереберть, усі твої плани.

— Твоя правда… — мовив Гонза і впав на подушку. Андрій пересів на свої нари. Опустив сітку і знову взув розшнурованого бутса. Потім скинув сорочку і ліг.

У казармі стояв густий дух людського поту, сигаретного диму і солдатських онуч. Хилило на сон, однак спати не випадало, треба обдумати, як допомогти Гонзі, як визволити Карела. Зрештою, коли ця спроба зірветься, вона може зашкодити лише Гонзі і Карелу. Хлопці вони непогані, однак чи варто вв'язуватись? А може, ту ляльку таки прихопив Карел, а Брієр накрив його і забрав її собі. Тоді звідки все те відомо Джосові? Мабуть, бачив… А хто сказав, що все було так? Гонза? Але в нього нема ніякої певності в тому, що Брієр наклав лапу на ту золоту ляльку. Все це поки що здогади, підозри, що мають під собою хисткий грунт. Однак те, що Карел в карцері, — це реально. Вранці виведуть за гараж, шльопнуть, кинуть у річку та й по всьому. А ти втішатимешся тим, що не було підстав вв'язуватись у це діло. Ох, чи не забагато дбаєш про свою власну шкуру? Здорово ж тебе налякали капралові кулаки…