Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
У більшовиків не було достатнього розуміння українських прагнень, ані симпатії до них. Ленін бачив питання національних прагнень як суто тактичне, аж ніяк не принципове. Він пішов далі від інших російських соціалістів у захисті прав пригноблених народів на створення незалежних держав, але це поки в нього не було влади. Спочатку він тішив себе оманливими думками, що українці добровільно приєднаються до унітарної більшовицької держави. Коли ті не зробили цього, він послав до них Червону гвардію й відібрав усе зерно, яке тільки вдалося знайти.
Інші більшовики не обов’язково поділяли погляди Леніна стосовно того, що слід зробити з колоніями. Київська фракція українських більшовиків була послідовником теорії Рози Люксембурґ і принципово відкидала будь-які поступки національним прагненням. Катеринославське крило поділяло з донбаськими робітниками загальну антипатію до українського руху. Ранні спроби створити совітський український уряд характеризувалися тенденцією прирівнювати українські прагнення до контрреволюційних. Складне питання: чи саме це — а чи більшовицька радикальна антиселянська аграрна політика зробила більше для підриву народної підтримки в Україні. Крах режиму П’ятакова, який починав за найсприятливіших політичних умов, показав, що більшовицька політика в Україні за своєю суттю була саморуйнівною. До середини 1919 року стало зрозуміло, що стабільна совітська українська держава була неможливою без мовчазної згоди українського селянства, і цю згоду можна було отримати, якби українські прагнення було взято до уваги.
Розділ II
Шлях до національного комунізму
Падіння режиму П’ятакова — Раковського в Україні та розпуск КП(б)У наочно довели неспроможність попередньої більшовицької політики, яка у вирішенні національного та земельного питань діяла всупереч сподіванням українців. Стало очевидно, що в Україні міг панувати лише режим, прийнятний для українських селян і бодай частини отаманів. Усвідомлення цього поставило під питання участь місцевих українських радикалів[167] у майбутньому уряді радянської України та, зрештою, їх прийом до партії[168]. Базовою умовою для реального modus vivendi між більшовиками та українцями було визнання України окремою країною та належне ставлення до неї як такої.
Навіть до періоду П’ятакова існували більшовики, які вимагали від партії пристосовувати свою політику до української дійсності. Василь Шахрай, перший совітський український комісар закордонних[169] справ і лідер «Полтавської» фракції під час ранніх партійних суперечок, після звістки про падіння Німеччини, яке означало й швидке падіння Гетьманату, об’єднав зусилля з менш відомим колегою Сергієм Мазлахом, написавши детальний аналіз ситуації та критику попередньої більшовицької політики в Україні. Перші два памфлети Шахрая — «Революція на Україні», який з’явився незабаром після перемир’я[170], і його продовження «До хвилі: Що діється на Вкраїні і з Україною» — було опубліковано на початку[171] 1919 року[172]. Обидва твори партійне керівництво проігнорувало, але пізніше ці ідеї стануть невизнаним джерелом партійної лінії, яку буде проголошено правильною менше ніж за п’ять років по тому.
Шахрай приєднався до більшовиків у лютому 1917-го, незабаром після закінчення місцевої військової академії, яку перенесли з Вільнюса до Полтави на час війни. Там він познайомився із Сергієм Мазлахом (Робсманом), старим більшовиком єврейського походження, на рахунку якого було шість років підпілля та чотири роки політичної еміграції. Вони разом працювали над витісненням меншовиків із місцевого осередку РСДРП[173], і їм це вдалося. Після того в серпні їх обрали до редакційної колегії місцевого партійного органу. На той час Шахрай почав обстоювати український національний рух, а його більшовицькі товариші не бачили причин суперечити йому, враховуючи рішучі настрої регіону[174]. Мазлах згодом пригадував, що більшовики, маючи офіційну настанову підтримувати право націй на самовизначення, протидіяли його практичному втіленню, а це було безглуздо з політичної точки зору, враховуючи місцеві умови:
На Полтавщині, у серці України, де все російське було повністю дискредитовано царсько-поміщицьким режимом і навіть слова «російський», «російська», «російське» викликали крайню недовіру, яку було підтримувано всією поведінкою Тимчасового Уряду, становище нашої організації, яка називалася РСДРП (більшовиків), було досить делікатним. Лінія російських більшовиків у національному питанні була в чистому вигляді неприйнятна для нас. Загальні політико-економічні гасла більшовиків легко сприймалися трудящими масами, але агітувати за найтісніший союз між Україною та Росією за наявності буржуазно-капіталістичних відносин в обох країнах означало б усе-таки в уявленні мас агітацію проти автономії та проти самостійності України, агітацію за продовження колоніальної політики Росії в Україні.
167
Маються на увазі прорадянські українські партії. Перш за все — члени Української партії соціалістів-революціонерів, які в березні 1919 перейшли на комуністичні засади та назвали свою партію УПСР (комуністи-боротьбисти). Більшовики обіцяли долучити їх до уряду УСРР після скликання III Всеукраїнського з’їзду рад, але, як через тотальну перевагу на цьому з’їзді, так і через розходження з боротьбистами, насамперед у земельному та національному питаннях, свою обіцянку спочатку не виконали. Боротьбистів було введено до уряду в травні 1919 р. — Прим. наук. ред.
168
Мається на увазі Комуністична партія України, яка була обласною філією РКП(б). Тобто йдеться про вступ до лав КП(б)У. — Прим. наук. ред.
169
Василь Шахрай справді був у складі першого уряду совітської УНР — Народного секретаріату — із перших днів його існування, але обіймав посаду народного секретаря (а не «комісара», бо так члени уряду почали називатися з 1919 року) військових справ. Посади народного секретаря із закордонних справ спочатку не було, бо зовнішні зносини бачилися прерогативою центрального уряду, яким совітська УНР визнавала ленінський Совнарком. Щоправда, Шахрай разом із Затонським (народний секретар освіти) та Юхимом Медведєвим (голова ЦВК совітів України) спробували стати представниками совітської України на переговорах із країнами Четверного союзу, але до переговорів їх не допустили. — Прим. наук. ред.
170
Ідеться про Комп'єнське перемир’я — угоду між Антантою й Німецькою імперією від 11 листопада 1918 року про припинення воєнних дій, що ознаменувала завершення Першої світової війни. — Прим. наук. ред.
171
На початку 1919 було опубліковано «До хвилі» та друге російськомовне видання «Революции на Украине». Перші російське та українське видання цієї книги (які до нас не дійшли) було опубліковано наприкінці 1918 року, тобто «До хвилі» була своєрідним продовженням «Революции на Украине». — Прим. наук. ред.
172
Передмова до першого українського видання «Революції на Україні» датована 20 листопада 1918 року. Внутрішні докази, такі як наведені статті з газети, вказують на те, що «До хвилі» написано в середині січня 1919-го. Доступний англійський переклад останнього памфлету Сергія Мазлаха та Василя Шахрая: On the Current Situation in the Ukraine. Ann Arbor, 1970. На жаль, перекладач, очевидно, не збагнув, що лапки в оригіналі часто вказують на те, що автор ужив виділені ними слова з іронією, і якщо лапки опустити, значення цих слів зміниться на протилежне. Усі цитати перекладав я сам, хоча посилання давав на вищевказаний переклад. Усі виділення відповідають оригіналу. Для перекладу «Революції на Україні» було використано примірник другого російського видання, яка є в Нью-Йоркській публічній бібліотеці.
173
Попри організаційну відособленість, ідея об’єднання РСДРП(м) та РСДРП(б) була поширеною серед соціал-демократів. Після повалення самодержавства в багатьох місцях діяли об’єднані організації. За оцінками істориків в Україні до літа 1917 р. близько двох третин організацій були такими. Саме про об’єднаний осередок соціал-демократів ідеться в тексті. — Прим. наук. ред.
174
Luther, Michael Martin. «Introduction». Serhii Mazlakh and Vasyl Shakhrai. On the Current Situation in the Ukraine. Ann Arbor, 1970. Pp. xv–xvi.