Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Шахрай дійшов такого висновку, дослідивши українське національне питання в ширшому контексті російського революційному руху. У геополітичному плані Україна була затиснена між Центральними державами на заході та совітською Росією на півночі. Хоча німці й скористалися підтримкою російських контрреволюціонерів для встановлення режиму Гетьманату, вони відмовилися підтримати їх у створенні єдиної й неподільної Росії. Своєю чергою, це дало Українському національному союзу (Петлюрі, Винниченку та іншим) надію на те, що Німеччина зрештою допоможе створити справді незалежну українську державу. Разом із тим Центральні держави програвали війну, геополітична ситуація змінювалася. Антанта на чолі зі США віддавала перевагу відновленню єдиної Росії. Це означало, що капіталістичні країни жодним чином не були зацікавлені в реалізації українських надій на незалежну державу. А втім, Україна мала всі ресурси, потрібні для встановлення незалежності. У 1917–1918 роках Україна здобула ґрунтовний досвід державотворення, у якому участь взяли навіть самі більшовики, створюючи уряд совітської України. Як і Центральна Рада, так і совітський режим домоглися встановлення державної незалежності, й обидві ці сторони вийшли на міжнародний рівень, долучившись до перемовин у Брест-Литовську. Капітуляція Німеччини й Австрії відкрила шлях до об’єднання Великої України з Галичиною. Як твердив Шахрай, — а його позиція жодним чином не суперечила ані більшовицькій доктрині, ані програмі Комінтерну[186], — примусове насадження українсько-російського союзу лишень спричинить розкол між пролетаріатами двох країн за національною ознакою. Відсутність якого-небудь іншого союзника, котрий міг би допомогти Україні встановити незалежність, надавала більшовикам можливість поширити свою революцію й на Україну, зігравши на надіях та почуттях українського народу. Український рух показав свої силу та цілковиту відданість справі встановлення незалежної держави. Марксизм також закликає до самовизначення націй — і як до справи загальних принципів, і в контексті загальної тенденції, тобто того, що стається з національними рухами в умовах імперіалізму: