Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Інакше кажучи, більшовики мали зрозуміти це та активно вживати заходів для вирішення питань, зумовлених національними вимогами не росіян, інакше був ризик, що всі їхні соціалістичні прагнення залишаться тільки нагромадженням порожніх фраз.

Шахрай почав основну частину свого памфлету зауваженням, що росіян вразила потужність українського руху в 1917 році, і з огляду на це належить бодай стисло написати про українську територію, населення та історію. Він зазначив, що за козацьких часів, із XV по XVII ст., країна мала потужне політичне життя та складні відносини з сусідами, і що, будучи розділеними між Австрійською та Російською імперіями наприкінці XVIII ст., українці по обидва боки кордону лишилися свідомими своєї спорідненості. Через національне гноблення неписьменність серед українців стала вищою, ніж у росіян, а міста було зрусифіковано такою мірою, що українські села сприймали міста власної країни як щось очужіле: «Місто панське, чуже, не наше, не українське. Великоросійське, єврейське, польське — тільки не наше, не українське»[179]. Шахрай простежив початки українськості від залишків козацької старшини, представником якої наприкінці XVIII століття був Котляревський, і далі до Шевченка та Кирило-Мефодіївського братства 1840-х, що створило основну українську політичну ідею, яка проіснувала до його днів, а саме ідею української республіки в слов’янській федерації. Хоч і мовні заборони 1863-го та 1876-го змістили центр України до Галичини, українство почало відроджуватися на Сході на межі століття, що згодом спричинило підйом національного руху: