12 польських есеїв
- Автор: Милош Чеслав, Ват Александер
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Год: Критика
- ISBN: 966-7679-19-5
- Переводчик: Роксана Харчук
- Жанр: Критика
Электронная книга - «12 польських есеїв». Краткое содержание книги:
– Мені казали, що ви знали Ван Ґоґа.
– Знав, знав. А ви хто? Студент чи газетяр?
– Студент.
Я розумію, що сказав дурницю, бо старий закриває очі й перестає мною цікавитися. Витягаю американські цигарки. Наживка подіяла. Старий із задоволенням затягується димом, випиває вино й уважно дивиться на мене.
– Ви цікавитеся Ван Ґоґом?
– Дуже.
– Навіщо?
– Він був великим художником.
– Так говорять. Я не бачив жодної його картини.
Він стукає кістлявим пальцем об порожню склянку, і я слухняно її наповнюю.
– Отже, Ван Ґоґ. Він уже помер.
– Але ви його знали.
– Хто там його знав. Він жив самотньо, як пес. Люди боялися його.
– Чому?
– Він бігав по полях з якимись величезними полотнами. Хлопці кидали у нього камінням. Я його не чіпав, бо був ще надто малий. Мені було три або чотири роки.
– Отже, його не любили?
– Він був дуже смішний. Рудий, мов лис.
І старий раптом починає сміятися довго, щиро і з задоволенням.
– Він був дуже смішною людиною. Il était drôle, диваком. Рудий, мов лис. Я дуже добре це пам’ятаю, бо його волосся було видно здалеку.
На цьому спогади чоловіка вичерпалися.
Я вечеряв у маленькому ресторанчику біля Площі Республіки. Провансальська кухня, з якою я знайомий дуже поверхово і за третьорядними ресторанами, чудова. Насамперед з’являється переділена численними перегородками залізна таця із закусками. Оливки й маслини, дрібна пікантна цибуля, цикорій, картопля із гострими приправами. Потім знаменита рибна юшка, родичка королівського марсельського супу bouillabesse, приправленого часником і зіллям. Шматок полядвиці, запеченої з перцем. Рис із сусідньої Камарґ. Вино та сир.
На стіні – знову репродукції Ван Ґоґа: «Міст над Роною», «Оливковий сад», «Листоноша Рулен». «Хороший чоловік, – писав про нього художник. – Але не хотів брати грошей, тому ми їли і пили разом, а це коштувало дорожче… Та це дрібниці, зважаючи на те, що позував він дуже добре».
Власник ресторану не знав Ван Ґоґа, але пам’ятав історію, яку часто розповідала його мати. Одного дня, після обіду, до родинного виноградинка зайшов божевільний художник і криками хотів змусити власників купити в нього картину. Ледве вдалося випхати його геть. «Він хотів тільки 50 франків», – закінчив свою розповідь власник ресторану, й у його голосі чулася безмежна меланхолія.
Під час свого перебування в Арлі та сусідньому Сан Ремі Ван Ґоґ створив сотні картин і малюнків. Жодна з цих праць не залишилася у місті, мешканці якого подали клопотання до влади, щоб художника замкнули у лікарні для душевнохворих. Це клопотання було опубліковане у місцевій газеті. Воно й досі зберігається у музеї Арлетан за склом, на вічну ганьбу обивателям. Онуки, напевно, вибачили б дідам жорстокість, але не те, що ті дозволили пройти повз себе фортуні, яку нині репрезентує найменший малюнок, підписаний іменем Вінсент.
Час розпочати методичне вивчення міста.
Плодовита долина Рони здавна приваблювала колонізаторів. Першими прийшли сюди греки, які у VI столітті до нашої ери заснували Марсель. Арль, розташований у важливому стратегічному і торговому пункті, у дельті Рони, спочатку був лише невеличкою факторією цієї могутньої грецької колонії. Нічого дивного, що історичних пам’яток з цього періоду збереглося небагато.
Справжній розквіт Арля і цілого Провансу припадає на римські часи. Місто називалося в той час Арелате і було заплановане зі справді римським розмахом та урбаністичним талантом. Його блискавичний розвиток починається з часу, коли Марсель, що був на боці Помпея, законфліктував із Юлієм Цезарем. Цезар взяв місто штурмом 49 року за допомогою флоту, збудованого на корабельних верфях Арелате.
До Арля припливають нові колоністи, бідні мешканці Латинуму і Кампанії, а також ветерани VI легіону. Відтоді офіційна і трохи задовга назва міста звучить так: Colonia Julia Arelatensium Sextanorum. Досконалі дороги, потужні акведуки й мости спаяли здобуті землі у єдиний адміністративний і політичний організм. Після пережитих жорстокостей війни на Прованс спадає благодать нової цивілізації.
Дотепер на берегах Рони існує культ доброго царя Августа, про якого люди говорять з такою теплотою, як мої галицькі діди про Франца Йосифа. Прекрасна голова цезаря з арльського лапідарію повна енергії і лагідності. На цьому скульптурному портреті молодий володар зображений з бородою, яку носив ніби чорну стяжку – на знак жалоби за названим батьком, божественним Юлієм.