12 польських есеїв

Отже, Просвітництво ставить перед нами проблему взаємин сакрального і профанного, проблему, яка буде рушієм для модерності. Це делікатна справа, тут розігрується драма між статичним і динамічним баченням релігії. Для Жозефа де Местра, наприклад, позбавлення монархії сакраментальної оболонки, кульмінацією чого стало вбивство короля, означало кінець християнства, кінець світу. Тим часом християнство пережило цю катастрофу, болючішу для інституцій, ніж для віри віруючих. Потім з’явилося чимало фальшивих пророків кінця – щоразу, коли якась сфера відділялася від системи, що перетворювала її у річ, яка перебуває під впливом авторитету Церкви. Просвітники запропонували деякі розв’язки всередині власного мисленнєвого й історичного обрію. Одні почерпнули їх із довколишньої емпірії, погодившись на долання шляху непомітними і повільними кроками, інші проголосили ґрунтовні зміни: світ, що звільниться від помилок минулого. Ще інші відкрили мислення та уяву, прищеплюючи читачам не так доктрину, як регулятивні правила. Просвітники поставили перед індивідом – у філософії й літературі – його образ як комплекс потенцій, котрі слід використати в прямуванні до ліпшого життя. Це ніщо інше як образ Бога в людині – і Руссо, і Кант, і Ґете знали це, хоча спроби відповіді на конфлікт між святим і світським віддаляли їх від традиційних тлумачень.

У цих усебічних пошуках існує спільний ґрунт, який виявиться плідним для наступних сторіч: гідність індивідуума, святість сумління. Через американську та французьку Декларацію прав людини, революційні конвульсії, романтичну екзальтацію ця святість стане основою того, що можна назвати сучасною релігією прав людини – найвищим на сьогодні легатом християнства. Це крихкий матеріально і стійкий духовно фундамент, утримання якого є умовою майбутнього існування нашого світу.